— От підла чернь — присягаюсь Аполлоном Дельфійським, моїм заступником! Ти думаєш, вона мені плеще?.. Ні, моїм кухарям, які вчора приготували для них смачне й щедре частування.
— Чому ти не зайняв місце на оппідумі? — запитав Гней Долабелла.
— Чи не думаєш ти, що від цього зросте моя слава? — відповів Сулла й одразу додав: — Але ж товар, проданий мені ланістою[19] Акціаном, непоганий, га?
— О, який ти щедрий, який ти великий! — вигукнув сенатор Тит Аквіцій, що сидів поруч із Суллою.
— Хай уразить Юпітер-Громовержець всіх підлих підлесників! — загорлав колишній диктатор і, з люттю схопившись рукою за плече, заходився затято чесати його, аби заглушити болісну сверблячку, подібну до укусів огидних паразитів.
За хвилину він додав:
— Я відмовився від влади, відійшов від справ, а ви усе ще вбачаєте в мені свого пана! Мерзенні, ви можете жити тільки рабами!
— Не всі, о Сулло, народжені для рабства, — сміливо заперечив патрицій з почту Сулли, що сидів неподалік.
Хоробрим чоловіком був цей Луцій Сергій Катиліна. На той час йому йшов двадцять сьомий рік. Природа наділила його високим зростом, широкими плечима, міцними м'язами рук і ніг. У нього була велика голова із копицею чорного кучерявого волосся, широке в скронях, смагляве й мужнє обличчя з енергійними рисами. Від чола до перенісся спускалася товста набрякла вена, темно-сірі очі випромінювали жорстокість, а нервове посмикування, що пробігало цим владним, рішучим обличчям, розкривало уважному спостерігачеві найменші рухи душі Катиліни.
На той час, про який йдеться у книзі, Луцій Сергій Катиліна зажив слави страшної людини, усі боялися його запальної, неприборканої вдачі. Він убив патриція Гратидіана, коли той спокійно гуляв берегом Тибру, — убив тільки тому що той відмовився дати Катиліні під заставу майна велику суму грошей, потрібну для сплати величезних боргів: через ці борги Катиліна не міг одержати жодної з державних посад, на які претендував. Це був час проскрипцій[20], коли ненаситна жорстокість Сулли втопила Рим у крові. Ім'я Гратидіана не значилося в проскрипційних списках, — ба навіть він був прихильником Сулли, але він був дуже заможним, а майно людей, занесених до проскрипційних списків, підлягало конфіскації. І коли Катиліна притяг на засідання сенату труп Гратидіана й, кинувши його до ніг диктатора, заявив, що він убив ворога Сулли й ворога батьківщини, диктатор проігнорував злочин, пам'ятаючи про незліченні скарби вбитого.
Незабаром після цієї події Катиліна посварився зі своїм братом, обидва оголили мечі, але фізично більш розвинений Сергій Катиліна був ще й першим фехтувальником у Римі. Він убив брата, успадковував його майно, а відтак урятувався від боргів — наслідку його марнотратства й розпусти. Сулла й цього разу удав, що нічого не сталося, квестори також не зачіпали братовбивцю.
У відповідь на сміливі слова Катиліни Луцій Корнелій Сулла спокійно повернув голову в його бік і мовив:
— А ти як гадаєш, Катиліно? Скільки у Римі таких сміливців, як ти?
— Не можу я, о славетний Сулло, — відповів Катиліна, — дивитися на людей і зважувати події з висоти твоєї величі. Знаю тільки, що я від народження люблю волю й не терплю жодних уз. І скажу просто — ненавиджу тиранію, хай би вона ховалася під маскою великодушності, хай би нею лицемірно користувалися нібито для блага батьківщини. Але ж батьківщина наша, навіть розтерзана заколотами й міжусобицями, жила б краще під владою багатьох, аніж під деспотичною владою одного! І, не вдаючись до розбору твоїх дій, скажу відверто, що я, як і колись, засуджую твою диктатуру. Я вірю, я хочу вірити, що в Римі є чимало громадян, готових на все, аби лишень знову не підпасти під тиранію однієї людини, якщо вона не буде називатися Луцієм Корнелієм Суллою і чоло його не буде увінчане, як твоє, лаврами перемоги у сотнях боїв і якщо його диктатура хоча б почасти не буде виправдана, як була виправдана твоя злочинними діяннями Марія, Карбона й Цінни.
— То чому ж, — спокійно запитав Сулла з ледь помітною глузливою посмішкою, — чому ж ви не закликаєте мене на суд перед вільним народом? Я відмовився від диктатури. Чому ж мені не закинули жодних звинувачень? Чому ж ви не зажадали звіту в моїх діях?
— Щоб не бачити знову вбивств і жадоби, які протягом десяти років затьмарювали Рим… Але облишмо цю тему я не маю наміру обвинувачувати тебе: ти, можливо, припустився багатьох помилок, проте й здійснив багато славетних подвигів. Спогади про них не перестають хвилювати мою душу, бо, як і ти, Сулло, я прагну слави й могутності. І все ж скажи, чи не здається тобі, що у жилах римського народу і досі тече кров наших великих і вільних предків? Згадай, як кілька місяців тому, в курії, перед усім сенатом, ти добровільно склав із себе владу й, відпустивши лікторів і воїнів, попрямував з друзями додому. І як раптом якийсь невідомий юнак зачав безчестити й паплюжити тебе за те, що ти відняв у Рима волю, винищив і пограбував його громадян і став їхнім тираном! О Сулло, погодься, що потрібно мати непохитну мужність, аби вимовити все те, що сказав він, адже тобі достатньо було лише подати знак, і сміливець негайно заплатив би за свою необережність життям! Ти вчинив великодушно — я кажу це без лестощів. Катиліна не вміє й не бажає лестити нікому, навіть всемогутньому Юпітерові! Ти вчинив великодушно, не покаравши його. Але ти згоден зі мною: якщо в нас існують юнаки, здатні на такий вчинок, — я так шкодую, що не дізнався, хто він, — є надія, що батьківщина й республіка ще можуть бути врятовані!