— Пане, — мовив він зарозуміло так, наче сказати “Чого б ви хотіли, пане?” вимагало неймовірних зусиль.
Меґ примружилась. Як їй триматися? Впевнено, сказала вона собі. Наче ти належиш до цього світу.
— Гаразд, пане… е-е-е… продавцю. Наталі щойно мене постригла. Тепер мені потрібне пристойне вбрання. Костюм, чи що. І жодних капелюхів, бо він мене вб’є. Ну, вбив би, якби міг рухатись. — Меґ нервово захихотіла.
— Пан хоче костюм? Якої фірми?
— Та байдуже, аби не дешевий. Зніміть кошти з моєї кредитки.
І враз усі стали чемно усміхатись. Постягали з ший свої сантиметри, наче Індіана Джонс батоги, і повстромлювали їх Лоурі під пахви.
— Пан бажав би пошити чи придбати готовий?
— Е-е-е… навіть не знаю. Певно, зупинимось на готовому.
— Чудово. Не рухайтесь, будь ласка. З жилетом чи без?
— Не знаю. Певно, без жилета.
— Як пан захоче.
— І пару отих коричневих черевиків. Зі стильними торочками.
— Китицями.
— Угу, саме їх.
— Який розмір?
А оце вже весело. Час сказати щось розумне.
— Розмір? Я забув. Пам’ять трохи підводить. Бачите, я вже такий старий…
— Що навіть не пам’ятаєте, як підписуватись.
— Перепрошую?
— Та ні, нічого. Це я так, жартую.
Меґ здалося, що довкола неї закрутився справжній вихор. Татусь із синками літали довкола, вигукуючи якісь незрозумілі цифри й фрази.
Через кілька нескінченних хвилин перевдягання й підшивання кравці нарешті завершили свою напружену роботу.
— Et viola![6] — сказав найстарший з них, зачарований своїм витвором.
Меґ наважилась поглянути. Непогано, подумала вона. Замість старого виношеного лахміття Лоурі був убраний в темно-синій піджак і сірі штани. Манжети ідеально влягались на темно-коричневі черевики з китичками й шнурівками. Усе це доповнювали досконало випрасувана ясно-блакитна сорочка й темно-червона краватка.
— Пане?
Працівники “Таунсендза й синів” оточили клієнта, очікуючи на комплімент, як стерв’ятник на падло в пустелі.
— Е-е… Це…
— Так, пане?
Окей, що сказав би Джеймс Бонд?
— Блискуче, панове. Божественна робота.
Здається, це спрацювало, і таунсендці заторохтіли поміж собою. Аж тут з’явився сам татусь, із маленькою сріблястою тарілочкою. Упс! Здається, настали гайки. Повні гайки. Вісімсот сорок фунтів! Якби бідолаха Маккол дізнався, що я роблю, це б його вбило.
Вона простягла кредитну картку, сподіваючись, що смерть у боргах не впливає на колір аури. Бо якщо впливає, то в Лоурі великі проблеми.
Підкотився один із синочків. Він простяг руку поперед себе, тримаючи старе Макколове вбрання, як нянька зужиті памперси.
— Чи пан хоче забрати з собою це… ці речі?
Меґ перебрала одяг. Витягла гаманець, квиток на потяг, пенсійне посвідчення, ключі і дрібняки.
— Ні, пан не хоче. Викиньте їх.
— Мудре рішення.
Шляху назад нема. На телебачення можна потрапити або у цьому новому шикарнючому прикиді, або спробувати щастя у спідній білизні. Навряд чи вільний світ готовий до останнього.
Настав час розбудити старого. Вона вивільнилася з Лоурі й стала чекати, що той ось-ось вибухне. Старечі зелені очі заспано закліпали, і легенька усмішка заграла на Макколових вустах.
— Привіт, — пробелькотів він невідомо до кого.
Старий поводився якось дивно. Таунсендці хутенько відбігли до найдальшої стіни.
Лоурі підняв пальця вгору.
Меґ озирнулася. З ким у дідька ця стара каструля розмовляє?
— В мене добра пам’ять на обличчя.
Які обличчя? Можливо, через її друге втілення у нього відлітає стріха? Меґ простежила за його стуманеним поглядом. Цей вася приморожений розбалакував зі своїм відображенням у дзеркалі. Меґ не стрималася й зареготала.
Знайома зморшка невдоволення наповзла на Макколове чоло.
— Чого ти іржеш?
Таунсендці душилися від сміху.
Меґ стрималась.
— Так, нічого. Якщо не знехтувати те, що ти балакаєш сам із собою, в дзеркалі.
— Не плети дурниць! То не я.
— Придивися, Макколе. Це ти і є.
Лоурі вдивлявся у поважну постать перед собою. Тільки довкола того добродія усе маячіла якась облямівка. Вкрай незвично. Якщо, звісно, не брати до уваги, що постаттю було відображення в дзеркалі.
— О Боже, — зітхнув Маккол. Нарешті він доїхав! — Таким я міг би бути.
Меґ не витримала:
— Боже Всевишній, Макколе. Ти хочеш усе обернути на суцільні нарікання. Ти вже маєш бути задоволеним.
Лоурі доторкнувся до дзеркала.