— Я задоволений. Це… неймовірно. Дякую.
— Прошу. Все що завгодно, аби тобі нарешті підфартило з Сесилі Ворд.
— Я навіть подумав, що ти зробила це заради мене.
— Так, заради тебе. Ти, старий нудотику. Ти хоч колись усміхаєшся? Ти можеш хоч раз не думати про наслідки?
Лоурі поправив шовкову краватку.
— Колись не думав. Цілу вічність тому… Ще до… ще до всього.
І раптом Лоурі оговтався.
— До речі, як ти за все це заплатила?
Меґ зашарілась, навіть попри те, що не мала в собі ані краплиночки крові.
— Я не платила.
— О, ні. Ти скористалась моїм тілом, щоб пограбувати цю крамницю?
— Ні!
— Тоді як?
Меґ полетіла і випурхнула крізь двері.
— Не бери в голову. Ми маємо йти на РТІ, пам’ятаєш? Воно в районі Доннібрук.
І Лоурі побіг, уперше за останні роки.
— Повернися, чуєш? Скажи мені правду!
— Окей. Але тобі не сподобається.
— Байдуже. Розповідай.
Меґ розповіла. Лоурі не сподобалось.
Розділ 6
Поціломки Сессі
Вони сіли в автобус. Навіть Лоурі перестав бурчати, так чудово було їхати. Стояв яскравий весняний день, вулиці вирували, наче річка. Звичайно, Лоурі є Лоурі, він не міг тішитись довго.
— Слухай, привиденяточко. А де мій старий одяг?
— Викинула.
— Що? Я носив той піджак майже двадцять років!
— Я знаю, він про це розповідав.
Дублін є Дублін: нікому нема діла до старого, який їде собі в автобусі й говорить сам до себе.
— Ти не мала права!
— То ти серйозно збираєшся поцьомати Сессі чи як?
— Усмерть серйозно, перепрошую за вираз.
— Навряд чи вона б захотіла поцілувати якогось старого придурка з купою смердючих лахів у руках. Я тобі скажу більше. Тобі поталанило, що у “Таунсендз” не продають білизну, а то твоїм допотопним трусам був би повний капець, як і іншим лахам.
Лоурі зблід.
— Як ти…
— Еге ж, я бачила твою стару зачухану майку. Це видовище я пам’ятатиму до кінця своїх… — Меґ замовкла, усвідомивши, що вона вже давно мертва.
— Знаю, Меґ, — сказав Лоурі, вперше називаючи її на ім’я. — Усі ми думаємо, що житимемо вічно. А тоді — раз! Наш час минув, а ми не зробили нічогісінько з того, що планували. Але не я. Я маю час виправитись. А ще я маю помічницю.
Меґ шморгала носом, хоча жодної сльозинки не скотилось по її обличчю.
— Помічницю?
— Тебе.
— Я тут тільки через те, що мушу бути, сам казав.
Лоурі кивнув головою.
— Я знаю. Але, може, ти вже доклала до цього часточку свого серця.
— Е ні, Макколе. Нема чого на мене покладатися. Усе дарма. Я ніколи нікому не допомогла, навіть собі.
— О, то хто з нас іще нюня?
— Закрийся, ти, старий розпухайло.
— Надзвичайно чемно. Хіба тебе не вчили, як поводитися зі старшими?
— Ти застарий як на старшого. Ти просто викопна рештка.
— Дуже смішно. Якби я був на сто років молодший…
Так між тілом і духом заклюнулись перші паростки порозуміння. І хоча Меґ Фінн навіть не помітила, в її аурі спалахнуло декілька нових блакитних смужок.
На вході до телестудії РТІ стоїть охорона. Дублінський викидайло з коротко стриженим волоссям і ні грамом співчуття до тих, хто намагається пройти.
— Забирайся. Геть звідси, — гарикнув охоронець на ім’я Деззі, написаному на його беджі.
— Та послухайте мене хвилиночку, — мовив Лоурі. — Я прийшов зустрітися з Сесилі Ворд.
Охоронець відірвав очі від монітора.
— Ага, ти і ще купа втюханих старих придурків.
Лоурі обурився:
— Перепрошую, юначе, але так сталося, що ми з пані Ворд друзі.
— Ага, а я Леонардо ді Яктамйого.
Почувши таке, навіть Лоурі зрозумів, що з нього глузують.
— Вас ніколи не вчили поважати старших?
— Якби мені платили по фунту щоразу, як я чую ці слова…
Не кажи мені нічого, думала Меґ.
— Ці старі чуваки найдоставучіші. Намагаються пролізти на кожну більш-менш популярну передачу. Ну ж бо, геть звідси, доки я не викликав поліцію.
Лоурі поправив краватку.
— Хіба я схожий на чоловіка, який будь-що хоче скрізь пролізти?
Охоронець почухав свою колючу потилицю.
— Убери пень — буде хорошень. Я, наприклад, маю найвищий бал з курсу середньовічної поезії у Тринітському коледжі.[7]
Меґ вирішила, що час утрутитись.
— Використовуй можливості думки, Лоурі.
— Перепрошую.
Глухенький, подумав Деззі.
— Я сказав, убери пень — буде хорошень.
— Та не ти!
7
Складова Дублінського університету, найстарішого в Ірландії. Тринітський коледж, один з культурно-історичних ірландських осередків, щороку приймає понад півмільйона туристів.