Надворі, на свіжому повітрі пізнього весняного ранку, Амон поставив Менашу Левартова коло стіни цеху, підрівняв його, тримаючи за плече, і витяг той пістолет, із якого два дні тому застрелив хлопчика.
Левартов зморгнув і подивився, як повз них, поспішаючи, проходять в’язні, котячи й тягнучи сировину до табору, намагаючись не траплятися на очі комендантові. Ті з них, хто походив із Кракова, думали: «Боже мій, тепер уже й Левартова…» Рабин тихо промовляв «Шема, Ісраель» і чув звук механізму пістолета. Але тихі внутрішні металеві порухи розрядилися не гуркотом, а клацанням — достоту в запальнички, яка не спрацювала. І з таким самим легким роздратуванням, як незадоволений курець, Амон Ґьот витяг і замінив обойму, тоді знову прицілився і вистрілив. Голова рабина смикнулася у природному людському відчутті, що удар кулі, як кулака, можна пом’якшити — пістолет Ґьота знов дав осічку.
Ґьот прозаїчно лаявся:
— Donnerwetter! Zum Teufel!
Левартову здавалося, що Амон ось-ось почне лаяти тих, хто зробив таку невдалу річ, ніби вони з ним були якісь ремісники, зайняті буденною працею на зразок прокладання труб чи свердління дірок у стіні. Амон сховав несправний пістолет назад у чорну кобуру і витяг з кишені піджака револьвер із перламутровим руків’ям: про такі ребе Левартов тільки читав у дитинстві в ковбойських романах. «Ну що ж, — подумав він. — Технічних заминок, очевидно, не буде. Він продовжить. Уб’є мене з цього ковбойського револьвера, а якщо і той не спрацює, то перейде до примітивнішої зброї».
Штерн розповів Шиндлерові, що коли Ґьот знову націлився й вистрілив, Менаша Левартов уже почав роззиратися, чи не наведе якийсь із поблизьких предметів його на рятівну думку після двох нечуваних осічок Ґьотового службового пістолета. На розі коло стіни лежала купа вугілля, сама по собі нічим не примітна.
— Гере коменданте… — почав Левартов, уже чуючи, як у револьвері заворушилися дрібні смертоносні молоточки й пружинки. І знову — клацання зіпсованої запальнички!
Амон лютував і, здавалося, намагався виламати барабан з револьвера.
Тепер ребе Левартов цілком підготував слова, які можуть подіяти на наглядача за роботою з металом.
— Гере коменданте, дозвольте доповісти, що в мене була така незадовільна кількість готових петель, бо верстати сьогодні вранці налаштовували. Тож замість праці в цеху мене послали навертати он те вугілля.
Левартову здавалося, що він порушив правила тої гри, в яку вони грали удвох, вона мала б закінчитися чесною смертю Левартова, так само обов’язково, як настільна гра-ходилка закінчується, коли хтось із гравців, кинувши кубик, доходить до фінішу. А рабин наче сховав кубики — і немає ніякої розв’язки. Амон вдарив його в обличчя вільною лівою рукою, і Левартов відчув у роті смак крові, котрий, недвозначно засвідчуючи, що він живий, влігся на язику.
Гауптштурмфюрер Ґьот тоді попросту залишив Левартова під стіною. Однак змагання, як вважали і Левартов, і Штерн, наразі просто відклалося на потім.
Штерн пошепки переповів це Оскарові в плашувському будівельному управлінні. Штерн, детальний оповідач, прихиляючись, зводячи очі до небес, заламуючи руки, живописав Оскарові всю історію.
— Не проблема, — розкотисто мовив Оскар. Він любив піддражнювати емоційного Штерна. — Навіщо так довго розповідати? На «Емалії» завжди знайдеться місце для працівника, який може зробити петлю менш ніж за хвилину!
Коли Левартов і його дружина прибули до табору при «Емалії» влітку 1943 року, рабин зіткнувся з тим, що попервах вважав невеличкими начальницькими дотепами на релігійну тему. Надвечір у п’ятницю в зброярському відділі DEF, де Левартов працював за станком, Оскар йому казав: «Що ви тут робите, рабі? Вам треба готуватися до суботи!» Але коли Оскар вручив йому пляшку вина для обрядового використання, Левартов зрозумів, що пан директор не жартує. До заходу сонця в п’ятницю рабина відпускали від верстата, і він ішов до свого бараку за дротом на задньому дворі DEF. Там, під мотузками, де сохло прання, він проводив кідуш[12] над чашею вина серед високих багатоповерхових нар. Звичайно, в тіні вишки СС.
Розділ 24
Той Оскар Шиндлер, який зліз із коня у дворі фабрики цими днями, і далі мав вигляд стереотипного магната. Він був шикарний, доглянутий, схожий на кінозірок Джорджа Сандерса і Курта Юрґенса, з якими його люди завжди порівнювали. Його жокейський костюм був пошитий на замовлення, чоботи сяяли. Він скидався на людину, до якої весь час ішов прибуток.
А потім він зі своїх заміських променадів повертався до кабінету нагорі й міркував над такими рахунками, яких ще не бувало навіть на такому химерному підприємстві, як DEF.
12
Кідуш — юдейський обряд освячення. Проводиться перед вечірніми трапезами в шабат і свята. Здійснюється над келихом вина чи іншого алкогольного напою; у разі відсутності вина — над хлібом.