Райнаї теж згадав дружину. Гірка гримаса скривила його обличчя.
— Словом, аристократка може дозволити собі багато дечого, — промовив він, — але плюватися не раджу. Особливо доти, поки твій друг Цігер не розповів про все, що нас цікавить. Але й після того ми не плюнемо на нього, а просто викинемо геть. Назад він уже не піде, бо своїм переходом до нас скомпрометував себе.
— Добре, цього разу не плюватиму. Ви врятували його, дядьку Акош.
— Маріє, ти знаєш: я ніколи не захоплювався зрадниками. Але я не забуваю, що, кінець кінцем, ми живемо з них.
— От вам і одна з десяти сучасних заповідей: шануй зрадників, і довго житимеш на землі.
— Бачу, в тебе біблійний настрій, але облишмо жарти. Як ви домовилися з Цігером?
— За вашим наказом, дядьку Акош, я пішла значно далі нашої попередньої мети. Протягом кількох днів Цігер заступатиме головного інженера. В цей час у нього буде і ключ від сейфа головного інженера. Без зайвих труднощів я зможу зробити воскові відбитки з ключа. Думаю, що матеріали в сейфі все ще цікавлять нас?
Гельмут, маючи в себе ключ, зможе там дещо розглянути.
Райнаї, замислившись, курив сигарету.
— Незрозуміло. Якщо ключ у Цігера, то чому він сам не може принести матеріали? Чому ми повинні ускладнювати справу, ставити під загрозу Гельмута?
— А тому, дядьку Акош, що цей мамула не наважиться випорожнити сейф, він побоїться взяти матеріали в портфель і принести їх сюди. Правда, так було б набагато простіше, але я ніяк не можу влити ні краплі сміливості в цього хробака. Єдине, що я можу витиснути з нього, — це відбитки ключів. Але справа не тільки в ключах. Навіть тоді, коли Цігер буде з нами, сейф не перестане цікавити нас. Хіба не так?
— Добре, Маріє. Ти маєш рацію. Працюєш чудово. Нам треба насамперед добути відбитки.
— З цієї справи треба вичавити якнайбільше. Я за неї дорого заплатила і хочу, щоб усе це не пропала даремно.
Вона відкинулася на спинку крісла і пильним поглядом обвела кімнату. На письмовому столі нічого не було, крім чорного мармурового письмового приладдя, осяяного багряним світлом.
Сейф… Серце Марії забилося частіше, хоч дівчина намагалася бути спокійною. Із замка сейфа звисали ключі. Погляд дівчини немовби прикипів до бурої шафи, до блискучих ключів…
— Дорога Маріє, твоя робота не пропаде даремно. Це не перше твоє завдання, ти давно пройшла своє перше хрещення. Я певен, що тобі пощастить, як і завжди. Тільки ти чомусь сьогодні надзвичайно збуджена.
— Це від огиди…
— Я розумію тебе, але згодом і це мине! Сонце теж іноді світить на сміття, але воно від цього не стає брудним.
— Дякую, дядьку Акош, без вас моє життя було б значно важчим.
— Коли ти знову перейдеш на той бік? Коли зробиш відбитки?
У мозку Райнаї вже роїлися думки: Гельмут дістане наказ і піде випорожнювати сейф, вірніше, фотографувати матеріали. Але кому ж найкраще передати ці матеріали? Німцям, американцям чи англійцям?
— Я призначила йому побачення на середу або на четвер.
— Правильно, все гаразд…
— Дядьку Акош, дайте, будь ласка, вказівку Вехтеру, щоб він зробив ключі з тих відбитків, які я принесу.
— Так, так… — старий зітхаючи підвівся і підійшов до стола. Зняв трубку внутрішнього телефону. — Вехтер? Прошу вас зробити ключі з тих відбитків, які принесе вам панна Перлакі. Ні, ще немає. Скоро буде. Постарайтеся бути точним, бо від вашої роботи залежить проведення важливої операції. Зробіть послугу панночці у цій справі. Гаразд. Дякую. Вехтер зробить ключі. Цій людині немає ціни…
— Ви маєте на увазі його розум?!
— Люба дитино, кожного треба використовувати там, де він справжній майстер. Його голова нам не потрібна. Ні ти, ні я не змогли б зробити того, на що здатний Вехтер. Ми не маємо навіть уявлення про слюсарську роботу. Я поважаю спеціалістів.
— Нехай бог благословить фізичну працю. Хочу вам сповістити ще одну цікаву новину. Ви чули що-небудь про операцію «Тевтонський меч»?
Райнаї приголомшено глянув на дівчину і, намагаючись приховати своє занепокоєння, спитав:
— Де ти чула про це?
— Щось розповідав Цігер.
— Що саме розповідав?
— Студія ДЕФА готує чи вже випустила документальний фільм з такою назвою.
— Так? І що ж?
— Постановники фільму намагаються довести, що Шпейдель і Герінг у 1934 році підготували вбивство короля Югославії Олександра і французького міністра Варто. На думку Цігера, цей замах названо операцією «Тевтонський меч».
Марія підвелася, пройшла до книжкової шафи і байдуже сказала:
— Відверто кажучи, я не цікавилась. Це справа двадцятип’ятирічної давності. Хай документують що хочуть. Кого сьогодні може схвилювати ця історична давнина? Мене не цікавить операція «Тевтонський меч». Мене більше цікавить операція Цігера, — Марія почала розглядати книжки на полиці. — Ти дивись, дядько Акош купив роман Саган. — Вона взяла тоненьку книжечку і почала перегортати сторінки. — Сподобалась?