Йовиця розгублено подивилася на мене. На кілька секунд наші погляди зустрілись, і жінка схилила голову.
Я мовчки, примружившись, дивився на неї.
— Де твій чоловік, доню? — ледве чутно промовив я, порушивши нестерпну тишу.
Йовиця кинула на мене оксамитовий погляд.
— В Дубровніку, святий отче, — тихо видихнула вона з себе, — він проводить там свою відпустку.
— Там відпочиває і пан бургомістр?
— Так, отче. Разом з своєю сім'єю.
Отак потихеньку й зав'язалася розмова між нами, Йовиця розповіла, що її чоловік дуже вродливий. Уже з рік тягнуться ті його таємні зв'язки. Необхідність критися, страх перед скандалом вкрай виснажили Думбича. Став недбало ставитися до служби, пиячить, марно тратиться. Таємні зустрічі потребують дуже багато грошей. Йовиці здається: гроші, потрібні для того, щоб вести подвійне життя, чоловік добуває нечесним шляхом. Вона хотіла б допомогти йому, але чоловік не розмовляє з нею, не слухає її.
— Знаєте, отче, якщо б Міра була вродливішою, молодшою за мене, я зрозуміла б його. Але вона не вродлива. Я не забобонна, проте вже думала, що Душана напоїли якимсь зіллям або нагодували чимось.
Я мовчки слухав жінку і тим часом вивчав її слабкі місця.
— Вже думала й про те, отче, — тремтячим голосом повідала Йовиця, — щоб покінчити з своїми стражданнями… Але намагаюся перебороти ці жахливі думки.
Вона підвела голову, глянула на мене. В її очах були сльози.
— Бідолашна доню, — співчутливо мовив я. — Бачу твої муки і розумію їх. Бог створив тебе для любові, а ти страждаєш без неї. Ти жадаєш взаємного кохання, але не знаходиш його. Покладись на мене. Вірю, що з божою поміччю ми знайдемо вихід. Хочу допомогти тобі. Я обміркую все і, якщо дозволиш, завтра в цей же час знову завітаю до тебе. Прощавай.
Я підвівся, поблагословив її і спокійно, поволі вийшов.
Наступного дня, підпоївши Крістича, я випитав у нього про минуле Йовиці та її сім'ю. Я примусив старого попа розповісти і про давно вже забуті справи. Вино впливало на розум абата краще, ніж божа благодать. До речі, Крістич був духовником Йовиці, він не раз сповідав її, і я сподівався, що старик розповість про таємниці, які жінка могла повідати йому. Я цікавився саме тими подробицями, котрі Йовиця старанно приховувала від людей. По обіді я зайшов до жінки. Довго тримав її руку в своїй, бурмочучи щось по-латинськи. В її очах я помітив упевненість. У кімнаті було напівтемно і парко. Ми пили холодний сироп. Я сів у крісло спиною до вікна, так, щоб світло падало на обличчя Йовиці.
— Скажи, доню, ти віриш у бога?
— Так, — здивовано відповіла вона.
— Ти віриш, що з волі божої існують такі сили, яких людський розум неспроможний осягнути?
— Які сили ви маєте на увазі, святий отче?
— Таємничий світ духів, куди проникають лише люди посвячені.
— Не знаю… Я, святий отче… І не знаю, що відповісти, я так збентежена…
— Доню, я пообіцяв допомогти тобі і тому вимагаю відвертості. Відповідай на мої питання щиро, від усього серця.
— Добре…
— Чи кохала ти кого до шлюбу?
— Ні, отче…
«Брешеш», — подумав я, але не сказав нічого і розпитував далі, стежачи за кожним рухом її обличчя.
— Чи согрішила ти проти подружньої вірності? Якщо так, то коли?
— Не согрішила, — сказала Йовиця невпевнено.
Я помовчав кілька хвилин. Склавши руки, дивився на стелю і бурмотів молитву. Знав, що це приголомшить її, але саме того й добивався. Йовиця була пестухою. Виховувалася в дуже релігійному оточенні, закінчила освіту в закладі дів-урсулінок[9]. Я закінчив молитву і глянув у її здивовані очі.
— Підійди до мене, — сказав я лагідно, але рішуче. Вона підвелась. Я присунув до себе стілець.
— Подивись мені в очі, Йовице. Дорога доню, — промовив я приглушеним голосом, — я один з посвячених. Бог удостоїв мене тієї особливої ласки, завдяки якій я можу зазирнути в минуле і побачити майбутнє. Подай мені свою правицю. — Коли я взяв ту м'яку, гарячу руку, жінку тіпнуло, неначе від електричного струму. Я відчув, як б'ється серце Йовиці. Злегка стис її пальці. Дивлячись на отетеріле обличчя жінки, я стримувався, щоб не зареготати. — Йовице, ти сказала неправду. Ти збрехала, — мовив я суворо.
Вона схилила голову. Я ніжно взяв її за підборіддя і лагідно підвів голову.
— Глянь на мене, я зрозумію тебе, зі мною можеш бути відвертою. В твоїх очах я бачу все твоє минуле. Ти мала коханця ще до шлюбу, і тому чоловік зраджує тебе.
Йовиця здригнулась і пополотніла. І тоді я сказав приголомшеній жінці все те, про що дізнався від абата Крістича. Нагадав про молодого єгеря, якого вона кохала ще до шлюбу, коли остаточно повернулась додому від урсу-лінок, а також про лікаря Станко, керівника загребських націоналістів, що був її коханцем минулого літа.