— Чого ж ти регочеш? — обурився я. — Невже ти й справді гадаєш, що ви дієте правильно?
Казмері ледве стримував свій грубий, образливий регіт.
— Якби я не знав тебе, то подумав би, що ти захищаєш ту паскудну голоту.
— Я захищаю нас, Руді, — промовив я серйозно. — Комуністів, які діють у глибокому підпіллі, провокаціями не знищиш. Поки ви бавитесь, створюючи фіктивні комуністичні організації, справжні організації мають змогу спокійно працювати в підпіллі. Не тих треба виявляти, яких ми самі послали «на лінію», а тих, що діють за вказівками комуністичного центрального комітету.
— Дурниці, голубе, дурниці! Я був про тебе кращої думки, — гордовито зауважив Казмері. — Я розповім тобі один випадок, і якщо ти вислухаєш спокійно, то погодишся зі мною, друже. Є в нас агент, на прізвище Йожа. Нещодавно я послав цього спритного чоловіка в управління залізниці. Через кілька тижнів він завербував до комуністичної організації близько двадцяти чоловік. Вони стали комуністами. А їх же міг надибати й справжній організатор, або вони самі знайшли б його! Це запеклі вороги існуючої політичної системи. І ми всіх двадцятьох комуністів, розумієш… Усіх двадцятьох, друже, накрили.
— А що ви зробили з Йожею? — спитав я.
— О, бачиш, який ти наївний! Що зробили, братику? Йожа «втік» і тепер живе під іншим прізвищем. Ти, звичайно, догадуєшся, що Йожею його ніколи й не звали. Оце і є, друже, вищий клас контррозвідувальної роботи.
Слова Казмері не переконали мене, проте я не хотів сперечатися з ним. Ми домовились, що на фабриці я займусь контррозвідкою. Щомісяця я мав висилати рапорт про настрої серед робітників. Це доручення було неважким, бо, як я вже сказав, на підприємстві в мене діяла організація, членами якої були списоносці, призначені сюди Титусом. Це були здебільшого урядовці. В той час по всій країні службовці працювали на різних адміністративних посадах погодинно.
Перед тим, як попрощатися, Казмері повідомив мене ще про одну дуже важливу справу.
— Ого, мало не забув, друже! — промовив він писклявим голосом. — У майбутньому текстильні підприємства трохи змінять свої картельні договори.
— В чому саме?
— Робітників, що попали в чорний список, не прийматиме жодна фабрика чи завод.
— Нарешті і ви починаєте робити щось путнє, — зауважив я іронічно.
— Ну що ж, я й справді радий твоєму схваленню, — зареготав Казмері, подаючи мені руку.
— Слухай, Руді, — вже зовсім заспокоївшись, сказав я.
— В чому річ, Акоше?
— Позич мені того Йожу. Цікаво поспостерігати, як він працює.
— Ти дієш мудро, друже, — поблажливо поплескав Казмері мене по плечу. — Гаразд, я пришлю його до тебе.
— Але…
— Ну?
— Не знаю, яку посаду йому дати.
— Хоч директора! — знову зареготав Казмері. — А втім, друже, за професією він слюсар. Цей тип — непоганий фахівець і добре знає свою справу. Ну, я пішов. Цілую ручку Магді. А наступного тижня запрошую, вас на новосілля.
Невдовзі Йожа, геніальний провокатор, на прізвисько Пал Мітько, прибув на фабрику. Цей худий чоловік з розкуйовдженими кучерями, блискучими чорними очима та запалими щоками скидався на якогось фанатика-анархіста. Спина його вигиналась дугою, а ноги були криві, як у гусара.
Призначив я його слюсарем. Це дало йому змогу, не викликаючи підозри, ходити по цехах, нібито для того, щоб наглядати за машинами і розмовляти з ким забажається. З ящиком інструментів на плечах він цілими днями вештався по цехах.
Ми домовилися з ним не говорити між собою на фабриці, але у визначені дні зустрічалися в моєму особняку в Зугло[11]. 3а допомогою Мітько я мав освоїти методи роботи Казмері. Проте насамперед мене цікавили члени комуністичної партії Угорщини. Я хотів довідатись, кому з робітників можна довіряти, а хто ставиться до. нас вороже. Звичайно, ти скажеш, що мій метод був не зовсім вдалим, бо, безумовно, переважна більшість фабричних робітників ненавиділа систему Хорті. Так, синку, це незаперечний факт, проте варто мати на увазі ще деякі обставини. Не забувай, що різні фашистські та релігійні організації, а також «Орден витязів» набирали своїх членів не тільки з «верхніх десяти тисяч» та міщан, а й з робітників. Не хочу відвертати твоєї уваги нудними міркуваннями, однак ти мусиш знати, що після придушення революції ми не сиділи склавши руки. Суворе переслідування комуністів, поширення брехливих чуток про Радянський Союз, розпалювання націоналістичних пристрастей — усе це дало свої наслідки. Ну, а пізніше безробіття, економічна криза… Думаєш, це тільки революціонізувало робітничі маси? Ні, синку, ці обставини діяли і в протилежному напрямку, особливо коли ми втлумачували масам, що безробіття, економічна криза і злидні — наслідок червоної революції в країні. А в цьому ми їх переконували систематично. Багато хто вірив цьому.