Выбрать главу

Щойно Шенк вийшов на ринок, то одразу зрозумів, що щось не так. Натовп був аж надто щільним і зосередженим, щоб створитися випадково. Здавалося, що схвильований натовп тиснувся до південного кінця площі. Пройти було неможливо. Юнак звернувся до одного з міських охоронців, що стояв на рогатках, і якого абсолютно не турбувала метушня.

– Що тут відбувається?

– Натовп дістали до живого, — байдуже сказав чоловік, всією вагою спираючись на древко партизани[10].

– Гаразд, але через кого?

– За бургомістра Вітгенштейна. Хтось крикнув, що облога через нього. І так люди зібралися.

– Але ж це повна нісенітниця.

– Ви мені це кажете, пане підканцлере? Їм це потрібно, - він кивнув підборіддям у бік натовпу.

– І ти, нікчема, просто стоїш і не соромишся? Їх треба розігнати, зараз не час для таких витівок! – вибухнув Шенк.

– Що мені до того, чи життя не дороге? – Гвардієць плюнув на землю. – Нас на цьому ринку всього вісім.

– Тоді йди на гауптвахту, ідіоте! Або ще краще, до північної брами та приведи сюди загін мушкетерів. Негайно!

Вартовий неохоче випростався, поправив шкіряний панцир і, дивлячись на Шенка спідлоба, пішов виконувати наказ. Він не поспішав, тому Шенк накричав на нього та вдарив його ногою під зад – лише тоді солдат побіг підтюпцем, але юнак був упевнений, що той після першого ж повороту сповільниться. Це лише переконало його, що з міської варти буде в майбутній битві втіхи буде мало.

Чекаючи підкріплення, він нервово ходив перехрестям вулиць, що прилягали до ринкової площі. Ситуація ставала небезпечною – на площу стікалося все більше людей, переважно з району бідноти. То тут, то там у натовпі з'являлися мотики, палиці та дубові палиці, зняті з решітчастих возів. Єдиним позитивним моментом було те, що більшість містян були тверезими – інакше вони б, мабуть, уже вдерлися до кам'яниці, ворота якої почали небезпечно скрипіти.

– Давай бургомістра сюди! І шию його на колоду! Вітгенштейн, ти свиня!– пролунали крики. - Вилазь, боягузе! Ми всі помремо через тебе!

Шенк чекав, дедалі більше нервуючи. Його дратували ці люди, їхня безладність, їхня безглузда впертість, з якої нічого доброго не виходило – бо кожен із них міг хоча б носити каміння для стін або наповнювати цистерни, щоб гасити пожежі. Він не міг збагнути такої марної трати часу та зусиль, тим паче, що знав, що бургомістр не має абсолютно жодного відношення до наближення армії. Гнів натовпу просто мав зосередитися на якомусь представнику влади. "Я, вам, курва, дам владу", — подумав він з ненавистю і тут почув барабанний дріб.

Загін зі ста мушкетерів з північної брами прибув в дисциплінованому строю. Командир одразу помітив Шенка, який вийшов їм назустріч, і вдарив себе кулаком в груди куртки.

– Розігнати цей натовп, негайно! – гаркнув юнак.

Мушкетери розбіглися, як мурахи, здавалося б, хаотично, але кожен з них чудово знав, куди прямувати, і яка його роль у підрозділі. За лічені хвилини вони зайняли позиції в кутку ринкової площі, перекривши дорогу до двох вулиць, що вели з неї. Перш ніж натовп встиг усвідомити, що відбувається, передній ряд стрільців вже вишикувався в акуратний ряд із п'ятдесяти стволів, розподіляючи всю свою руйнівну міць на якомога більшу відстань. Позаду них стояв другий ряд, розмістивши свої мушкети на форкетах-підставках, вставлених у тріщини бруківки.

Шенк відчув знайомий запах пороху та тліючих ґнотів. Лейтенант підняв шпагу, наказуючи зарядити зброю. Якби натовп почав атакувати солдатів у той момент, ситуація могла б бути жахливою. Мушкетер, що сував у стволі туди-сюди довгим шомполом, був ідеальною мішенню. Але нікому це не спадало на думку. Навпаки, містяни затихли, зашепотіли та збилися докупи, відходячи від солдатів, щоб полегшити їм завдання. Шенк посміхнувся, подумавши про бійню, яку залп залишить в цій беззахисній масі згорблених, спітнілих, дурних тіл. І все ж йому було важко радіти цій думці так само, як раніше – у нього було відчуття, що він робить щось не те. Хлопець почав пітніти.

Лейтенант віддав наказ, і ряди стрільців настовбурчилися дулами. Дим від ґнотів плив по бруківці, залишаючи тонкі сліди навколо ніг у чоботях. Запанувала мертва тиша. Офіцер чекав наказу Шенка, але той мовчав. Солдати почали беспокійно поглядати в його бік – мушкети почали тремтіти в їхніх руках, ґноти все сильніше скорочувалися. Раптом Шенк почув, як сильно гніте його вага якогось незрозумілого відчуття, якого раніше він не знав.

вернуться

10

Протаза́н, або партезана, партизана (від пол. partyzana, нім. Partisane, що сходить до фр. pertuisane і італ. partigiana — "алебарда") — різновид держакової зброї — спис з плоским і довгим металевим наконечником, спорядженим двома "рогами". Прикрашався золотою, срібною чи шовковою китицею. Зброя ландскнехта в XVI і охоронців при монархах в XVII сторіччах. Пізніше виконував функцію почесної зброї офіцерів.