– Хапайте його! – крикнув він щосили солдатам в окопах, вказуючи на домініканця, і, не чекаючи на результат, кинувся до сходів на подвір’я.
По дорозі він хапав кого міг, так що коли він вибіг з воріт до внутрішнього кільця укріплень, за ним тяглося близько десятка солдатів, озброєних усім, що схопили. На шанцях їх зустріло видовище повної різанини – щонайменше двадцять найманців лежали в калюжах власної крові та блювоти, подавлені, розчавлені та обпалені. Шенк знову ковтнув те, що штовхало його шлунок у горло, і озирнувся. Він побачив, як домініканець тікає до мосту.
– Бігом!
З шаленою швидкістю всі кинулися за втікачем. Подолали половину відстані, коли чернець заклинанням змахнув одного зі вартових, що стояли біля дороги, а іншого просто зіштовхнув з муру сильним ударом плеча. Коли переслідувачі вибігли на міст, втікач вже був на половині ширини ріки. Двоє вартових з іншого кінця мосту, побачивши, що відбувається, просто збігли, і Шенк анітрохи не здивувався цьому. Раптом домініканець обернувся, щось крикнув, піднявши руки. Кілька десятків каменів вирвались у повітря з поверхні мосту та посипалися на переслідувачів нищівним дощем. Віце-канцлер упав на землю, лаючись, коли великий камінь вдарив його в сідницю. Позаду нього пролунали крики болю та подиву. Шенк схопився на ноги, але одразу побачив, що його супротивнику вдалося віддалитися достатньо далеко, що переслідувати його не було сенсу. Розлючений, він схопив ще один шматок каменю та в акті безсилого гніву кинув його вслід домініканцеві. Каменюка впала за кілька метрів від ченця, який обернувся, вульгарним жестом засунув два пальці в рот[14], перескочив край мосту саме там, де був провулок шахраїв, і зник між будівлями.
Шенк важко дихав, спираючись на коліна. Він випростався. Навколо нього з землі збиралися охоронці, стогнучи та тримаючись за розбиті камінням голови. Юнак потер обличчя рукою і подивився в небо.
– Я єбу!
Він навіть не встиг перевести подих, як з замку підбіг посланець.
– Пане канцлер, князь Гогенлое наказав мені передати, що герцогиня непритомна.
– Що, курва? Як це: непритомна?
– Більше я нічого не знаю.
І коли Шенку здавалося, що гірше вже бути і не може, з міста на поні над'їхав наступний посланець.
– Пане! Шведська делегація під брамою!
(МОДУС ІІІ)
Цього разу вона просто дивилася, як антигеометричні абстракції перекочуються хвилями перед нею, а квітучі дерева ідей утворюють світлові касетони орнаментів. Досі вона ніколи не дозволяла собі помічати, які вони прекрасні. Вона знала, що повинна робити щось інше – якщо не виправляти те, що зруйновано, то хоча б збирати свої світлові крапки, тим більше, що майже всі вони зібралися в одному місці. Вона знала, що там, у цьому дивному світі великих смутків, їй знадобиться сила, щоб розігнати мурашині зграї, які нападають на крихти з метафізичного столу.
Однак вона нічого не робила. Іноді, ненавмисно, вона збирала силою волі краї двох розірваних площин і з'єднувала їх в одну. Їй було добре, коли вона просто висіла в тому, що було нічим.
Але врешті-решт потрібно було прийти до тями – або там, або тут.
РОЗДІЛ XVIІ
Коли Катаріна прокинулася, то відчула, що лежить у ліжку. Вона розплющила очі і підняла голову. Впізнала свою кімнату. За вікнами було світло, але вона не бачила сонця, що означало, що вже має бути пізно. А вона пам'ятала, що в модус потрапила вранці. Дівчина зійшла з ліжка з балдахіном і мимоволі поправила сукню. Вмилася в тазу і важко опустилася на стілець. Вона згадала останню розмову з Бланшфлер і стиснула зуби. Похитала головою, бо щойно усвідомила, наскільки самотня вона у цьому світі, одразу ж захотіла знову зануритися в абстрактну, безпечну відсутність.
Катаріна вийшла з кімнати. Біля дверей на стільцях сиділи Зігфрід і Магнус. Обидва тримали оголену зброю.
– Скільки часу я була відсутня?
– Ваша герцогська високість! – підхопилися вони на ноги. – Півтора дня.
Катаріна перемолола в зубах лайку.
– Чорт забирай. Я запросила шведів і баварців на переговори. Але я не чую гармат?
– І ті, і інші в замку. Ми сказали їм, що ви захворіли, і вони погодилися почекати.
– Це добре, – пробурмотіла дівчина. – Принесіть мені щось поїсти, а потім повідомте їм, що ми зустрінемося близько полудня.
Через кілька хвилин з'явилися служниці зі сніданком, який також слугував обідом попереднього дня, бо в модусі, як завжди, Катаріна нічого не їла. Хоча вона була страшенно голодною, але ледве могла щось проковтнути. Після розмови з Флер вона відчула, що діє не тільки проти імператора і короля, але й проти всіх – і більша частина її впевненості в собі кудись випарувалася.
14
Дивись першу сцену "Ромео і Джульєтти" Шекспіра, але в оригіналі чи дослівному перекладі.