У разі, якщо декілька суб’єктів вчиняють один і той самий злочин через необережність, має місце необережне співзаподіяння або співвиконання, що дає підстави для кваліфікації діяння щодо кожного суб’єкта як самостійного злочину, вчиненого через необережність[73].
При вчиненні будь-якого виду злочину умисел кожного співучасника складається з інтелектуальних елементів, що включають: 1) усвідомлення суспільної небезпечності власного діяння; 2) усвідомлення суспільно небезпечного характеру діяння інших співучасників; 3) передбачення настання спільного злочинного наслідку, а також вольового моменту — бажання досягнення спільного злочинного результату або свідомому припущенні його настання.
Зміст умислу співучасників завжди є ширшим порівняно з умислом особи, яка діє одноосібно, оскільки він охоплює не тільки власну поведінку, але й участь у вчиненні злочину інших осіб.
Інтелектуальний момент умислу при співучасті в теорії кримінального права і правозастосовчій практиці одержав найменування взаємної поінформованості співучасників про злочинний характер і взаємозв’язок їхньої поведінки і виділяється як самостійна обов’язкова суб’єктивна ознака співучасті[74].
Умовою узгодженості є поінформованість. При цьому співучасть — це не будь-яка спільна діяльність, спрямована на вчинення злочину і здійснювана умисно двома або більше суб’єктами, а лише та, що характеризується наявністю між співучасниками узгодженості дій — змови. Змова виділяє співучасть серед інших злочинних проявів. Вона може бути попередньою, чи виникнути під час вчинення злочинного діяння, але обов’язковою умовою повинна бути згода на вчинення злочину з іншою особою (особами), причому до закінчення злочину[75].
Взаємна поінформованість полягає в тому, що, по-перше, співучасники усвідомлюють, що вчиняють злочин не одноосібно, а в процесі спільного приєднання до вчинення злочину інших осіб. По-друге, взаємна поінформованість полягає в тому, що кожний із співучасників усвідомлює вчинення іншими співучасниками не будь-якого, а конкретного злочину. По-третє, кожен із них усвідомлює суспільно небезпечний характер не тільки своїх дій, але й діянь інших співучасників, а також передбачає можливість чи неминучість настання злочинних наслідків.
У теорії кримінального права дискусійним є питання про суб’єктивний зв’язок виконавця злочину з іншими співучасниками, тобто про те, чи є обов’язковим для виконавця двосторонній зв’язок з іншими співучасниками злочину. Так, В. С. Прохоров зазначає, що угода співучасників в радянському кримінальному праві не визнається необхідним елементом співучасті[76].
Інші автори вважають, що суб’єктивний зв’язок між співучасниками має встановлюватися у формі угоди між ними[77]. Так, наприклад, М.А Шнейдер зазначав, що співучастю може бути визнано не будь-яке вчинення злочину двома або більше особами, а лише така спільна діяльність, із приводу якої між учасниками відбулась угода[78]. Інші ж радянські вчені розглядали угоду як можливу, але не єдиного зв’язку[79]. У свою чергу, М. І. Ковальов розглядає взаємну поінформованість виконавця і співучасника злочину про їхні спільні дії при вчиненні одного й того самого злочину як обов’язкову ознаку суб’єктивної сторони співучасті[80].
Аналогічної точки зору сьогодні дотримуються М. Г. Іванов та інші дослідники[81]. Їхні опоненти вважають, що за відсутності змови виконавець може бути й не обізнаний про злочинну діяльність співучасників[82].
М. І. Ковальов у зв’язку із цим зазначає, що співучасть — це вчинення єдиного злочину, в якому виражені єдина воля і єдині наміри. При співучасті діями підбурювача і пособника не виконується об’єктивна сторона злочину. Вони стають учасниками злочину, тому що впливають на свідомість і волю виконавця, а такий вплив можливий лише умисно. Суб’єктивний зв’язок між співучасниками обмежується двостороннім суб’єктивним зв’язком між виконавцем злочину та іншими його учасниками, тому для співучасті достатньо: 1) взаємної поінформованості співучасників про спільну злочинну діяльність; 2) єдиного наміру вчинити злочин спільно[83].
73
Грищук В.К. Кримінальне право України. Загальна частина: навч. посіб. / В. К. Грищук. — К.: Видав. дім «Ін Юре», 2007. — С. 322.
74
Матишевский П. С. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник / П. С. Матишевский. — К.: А.С.К., 2001. — С. 168.
75
Жаровська Г П. Співучасть у злочині за кримінальним правом України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Г. П. Жаровська. — К., 2004. — 19 с.
76
Курс советского уголовного права. Часть общая. Т 1 / Отв. ред.: Н. А. Беляев, М. Д. Шаргородский. — Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1968. — С. 595.
77
Пионтковский А. А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву / А. А. Пионтковский. — М., 1961. — С. 584; Шнейдер М. А. Соучастие в преступлении по советскому уголовному праву / М. А. Шнейдер; отв. ред.: А. Н. Васильев. — М.: ВЮЗИ, 1958. — С. 17–21.
78
Див.: Шнейдер М. А. Соучастие в преступлении по советскому уголовному праву / М. А. Шнейдер; отв. ред.: А. Н. Васильев. — М.: ВЮЗИ, 1958. — С. 17.
79
Гришаев П. И. Соучастие по советскому уголовному праву / П. И. Гришаев, Г А. Кригер. — М.: Госюриздат, 1959. — С. 44; Шаргородский М. Д. Некоторые вопросы общего учения о соучастии / М. Д. Шаргородский // Правоведение. — 1960. — № 1. — С. 89; Трайнин А. Н. Учение о соучастии / А. Н. Трайнин. — М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1941. — С. 72.
80
Советское уголовное право. Общая часть: учебник / Под ред. Н. А. Беляева, М. И. Ковалева. — М.: Юрид. лит, 1977. — С. 262.
81
Иванов Н. Г Понятие и формы соучастия в советском уголовном праве. Онтологический аспект / Н. Г. Иванов; под ред.: О. Ф. Шишов. — Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1991. — С. 94; Афиногенов С. В. Соучастие в преступлении: понятие, виды и формы: дисс. на соискание уч. степ. канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; Исправительно-трудовое право» / Афиногенов Сергей Владимирович. — М., 1991. — 170 с.
82
Бурчак Ф. Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы / Ф. Г. Бурчак. — К.: Вища шк., 1986. — С. 105–109; Наумов А. В. Российское уголовное право / А. В. Наумов. — М., 1997. — С. 295–297.
83
Советское уголовное право. Общая часть: учебник / Под ред. Н. А. Беляева, М. И. Ковалева. — М.: Юрид. лит, 1977. — с. 263.