Обвинувачення у протиправному проникненні до житла чи іншого приміщення під час розбійного нападу ні К. Р, ні К. В. не пред’являлося й у вироку немає посилання на цю кваліфікуючу ознаку. Із матеріалів справи видно, що К. Р. не брав безпосередньої участі у позбавленні життя потерпілого Д. В. під час розбійного нападу, але ця обставина не є підставою для звільнення його від відповідальності за умисне вбивство. Як правильно визнав суд, К. Р. і К. В., готуючись до розбійного нападу на магазин, озброїлися ножем і газовим пістолетом, які використали під час учинення злочину, завдаючи потерпілим удари цими предметами у життєво важливі органи. Розповідаючи про поведінку К. Р і К. В., потерпіла Д. Д. пояснила, що в процесі нападу, коли її чоловік Д. В. вчинив нападникам опір, саме К. Р. дав команду К. В. вбити його, а сам завдав їй удари пістолетом по голові, тобто діяв як підбурювач. Виходячи з конкретних обставин злочину, суд обґрунтовано визнав, що у цьому випадку К. Р. і К. В. з метою заволодіння виручкою діяли щодо потерпілих узгоджено і цілеспрямовано, завдаючи кожному з них удари заздалегідь приготовленими предметами у життєво важливі органи. Тільки завдяки щасливому випадку для потерпілої Д. Д. не настали такі наслідки, як для її чоловіка. Таким чином, у цьому випадку К. Р. безпосередньо не завдавав ударів потерпілому Д. В. з метою позбавити його життя з корисливих мотивів, оскільки тримав потерпілу Д. Д. і завдавав їй удари пістолетом по голові, але, маючи єдиний умисел із К. В. і давши йому команду вбити Д. В., діяв щодо останнього з умислом на позбавлення його життя. За таких обставин не можна дії К. В., який виконав наказ К. Р. у процесі розбійного нападу і вбив потерпілого, визнати ексцесом виконавця злочину і звільнити К. Р. від кримінальної відповідальності за вбивство.
Суд першої інстанції, глибоко проаналізувавши всі докази, дійшов обґрунтованого висновку про те, що К. Р. вчинив умисне вбивство за попереднім зговором у групі з К. В. і діяв як співвиконавець злочину. Отже, його дії правильно кваліфіковано за пунктами «а», «і» ст. 93 КК. Підстав для скасування вироку у цій частині немає. Разом із тим, колегія суддів судової палати з кримінальних справ Верховного Суду України визнала, що суд без достатніх підстав кваліфікував дії К. Р. і К. В. за п. «в» ст. 93 КК як умисне вбивство, вчинене у зв’язку з виконанням потерпілим свого громадського обов’язку, оскільки не можна кваліфікувати вбивство однієї особи за сукупністю пунктів «а», «в» ст. 93 КК, тому що неможливо вчинити вбивство одночасно з корисливих мотивів й у зв’язку з виконанням потерпілим свого громадського обов’язку.
У цьому випадку, як правильно визнав суд, засуджені мали корисливі мотиви і в процесі розбійного нападу за попереднім зговором між собою умисно вбили потерпілого, який вчинив їм опір. Із цього випливає, що умисне вбивство Д. В. було вчинено не у зв’язку з виконанням ним свого громадського обов’язку, а з корисливих мотивів. У зв’язку з викладеним кваліфікація дій засудженого К. Р. і в порядку ст. 395 КПК засудженого К. В. за п. «в» ст. 93 КК з вироку виключена[135].
Складним вважається питання розмежування підбурювання від інтелектуального пособництва. Деякі вчені навіть зазначали, що інтелектуальним пособником, підбурювачем вважається той, хто, не беручи фактичної участі в діянні, умисно викликав у інших осіб рішучість умисно вчинити певний злочин.
На наш погляд, різниця між підбурюванням та інтелектуальним пособництвом полягає в тому, що підбурювач схиляє до вчинення злочину (збуджує рішучість його вчинити), а інтелектуальний пособник своїми порадами полегшує, допомагає, підтримує іншу особу у вчиненні злочину. Підбурювач уже зробив свою «чорну» справу і залишився осторонь, виконавець бажає вчинити злочин, і на сцені з’являється інтелектуальний пособник, що сприяє вчиненню злочину. Останньому вже не треба нікого зміцнювати в рішучості вчинити злочин — це завдання виконано до нього підбурювачем.
Таким чином, підбурювач впливає на бажання виконавця вчинити злочин, а інтелектуальний пособник впливає на виконавця вже після прийняття ним рішення вчинити злочин. Іншими словами, дії підбурювача спрямовані на визначення дій виконавця, а дії інтелектуального пособника підлеглі діям виконавця[136].
Пособник злочину. Поширеність злочинів, що вчиняються у співучасті, багато в чому визначається діяльністю пособників, які сприяють злочинній поведінці інших осіб. Пособництво у злочинах становить 7,2 % (55,1 % — серед співучасників-невиконавців). Слід також враховувати і високий рівень латентності пособництва, оскільки воно є зовні малопомітним і під час розслідування злочинів йому часто не приділяється належної уваги. Це свідчить про значну суспільну небезпечність пособництва, тому ефективність діяльності правоохоронних органів залежить і від успішної протидії цьому різновиду співучасті.
136
Арутюнов А. А. Подстрекатель преступления / А. А. Арутюнов // Государство и право. — 2002. — № 11. — С. 122–128. — Библиогр. в подстрочных ссылках.