Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або в інший спосіб сприяти приховуванню злочину (ч. 5 ст. 27 КК України).
Вивчення судової практики свідчить про те, що цей різновид співучасника найчастіше зустрічається у співучасті з розподілом ролей. Діяльність цього співучасника, як правило, є менш небезпечною у порівняні з діяльністю інших співучасників. Пособник менш активний, він не керує злочинною діяльністю, не схиляє інших до вчинення злочину. Ступінь виразності пособництва може бути різним, що має знайти відображення під час кваліфікації вчиненого й у вирішенні питання про індивідуалізацію відповідальності.
Чи можна визнати пособництвом просте схвалення злочину? М. І. Ковальов вважає, що це є можливим у певних випадках. Наприклад, схвалення, що висловлюване начальником із приводу злочину, який готується підлеглим, як правило, може розглядатися як пособництво. Те ж саме можна сказати про схвалення, що висловлюване особою, від якої виконавець якоюсь мірою залежить (наприклад, сімейна залежність)[137].
Пособництво як сприяння вчиненню злочину припускає діяльну участь і навряд чи таким можна вважати просте схвалення злочину. В іншому випадку можна дійти розширювального тлумачення пособництва, не заснованого на законі.
У законодавчому визначенні пособництва передбачені способи і засоби надання допомоги у вчиненні злочину. Ці способи і засоби можуть бути фізичними (матеріальними) та інтелектуальними (психічними). Саме тому в теорії кримінального права розрізняють інтелектуальне і фізичне пособництво. Інтелектуальне пособництво полягає у сприянні вчиненню злочину інтелектом, фізичне — фізичною діяльністю. Інтелектуальне пособництво дуже схоже на підбурювання. Відмінність між ними полягає в тому, що інтелектуальне пособництво не є злочинною ініціативою, а є лише підтримкою вже виявленої ініціативи[138].
Поділ пособництва на інтелектуальне і фізичне в юридичній літературі проводиться давно.
Ще М. С. Таганцев між пособниками розрізняв: 1) пособників інтелектуальних, які у різні способи і засоби сприяють створенню злочинного наміру, надаючи, наприклад, поради і вказівки, коли і де зручніше вчинити злочин; зміцнюють рішучість головних винуватців; або своїми зауваженнями, вказівками полегшують вчинення злочину; дають обіцянку приховання слідів тощо; 2) пособників фізичних, які сприяють своєю фізичною діяльністю, припускаючи, звичайно, що вони беруть участь свідомо і за згодою[139].
На думку М. І. Ковальова, інтелектуальне пособництво є умисними активними діями, що виражаються у психічному впливові на свідомість та волю виконавця, і такими, що зміцнюють його рішучість вчинити злочин[140].
Зазначені автори відносять до інтелектуального пособництва «зміцнення рішучості вчинити злочин». На наш погляд, це не зовсім вірно. Пособник не може зміцнювати рішучість, наприклад, виконавця вчинити злочин, тому що це вже зробив підбурювач. Якщо ж пособник «змушений» зміцнювати рішучість вчинити злочин, це означає, що діяльність підбурювача була невдалою. Пособник може лише полегшувати, сприяти, допомагати вчиненню злочину[141].
При інтелектуальному пособництві розглядуваний співучасник дає поради виконавцю, вказівки, як краще вчинити злочин, надає для вчинення злочину необхідну інформацію тощо. До цього виду пособництва належить заздалегідь обіцяна допомога у приховуванні злочину[142].
В. К. Грищук зазначає, що інтелектуальне пособництво — надання порад, вказівок і заздалегідь обіцяне приховування: 1) знарядь чи засобів вчинення злочину; 2) злочинця; 3) слідів злочину; 4) предметів, одержаних злочинним шляхом; заздалегідь обіцяне придбання чи збут предметів, здобутих злочинним шляхом; заздалегідь обіцяне сприяння іншим чином приховати злочин[143].
137
Ковалев М. И. Соучастие в преступлении: монография / М. И. Ковалев. — Екатеринбург: Изд-во УрГЮА, 1999. — С. 165.
139
Таганцев Н. С. Русское уголовное право: лекции. Часть общая / Н. С. Таганцев, д-р уголов. права. — 2-е изд., пересмотр. и доп. — СПб.: Гос. Тип., 1902. — Т. 1. — С. 62–63.
140
Ковалев М. И. Соучастие в преступлении: монография / М. И. Ковалев. — Екатеринбург: Изд-во УрГЮА, 1999. — С. 163.
141
Арутюнов А. А. Пособник преступления / А. А. Арутюнов // Закон и право. — 2002. — № 11. — С. 28–31. — Библиогр. в подстрочных ссылках.
142
Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України [2-е вид., перероб. та доп.] / За заг ред. П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є. В. Фесенка. — К.: Дакор, 2008. — С. 70.
143
Грищук В.К. Кримінальне право України. Загальна частина: навч. Посіб. / B. К. Грищук. — К.: Видав. дім «Ін Юре», 2007. — С. 336.