B. С. Прохоров зазначає, що форми співучасті виражають не характер зв’язку між особами, не її структуру, а специфічні риси структури спільної діяльності суб’єктивно пов’язаних осіб, тобто не зв’язок між діячами, а зв’язок між діями. Спільна злочинна діяльність може виражатися у трьох формах: простій співучасті (співвиконавстві), складній співучасті (співучасть з розподілом ролей) і злочинній організації[151].
П. Ф. Тельнов, взявши за критерій класифікації спосіб взаємодії учасників, виокремлює такі форми: співвиконавство, співучасть з виконанням різних ролей, злочинна група, злочинна організація[152].
Ф. Г. Бурчак класифікаційним критерієм називає конструкцію складу злочину, що визначає відповідальність окремих співучасників, а тому пропонує формами співучасті вважати: 1) співучасть у власному значенні цього слова (складна співучасть), що утворює інститут Загальної частини КПР; 2) співучасть особливого роду, за якої відповідальність співучасників прямо передбачено у статтях Особливої частини КК; 3) співвиконавство[153].
Особливої позиції з розглянутого питання дотримується І. П. Малахов, вважаючи, що формами взаємозалежної злочинної діяльності є підбурювання, пособництво, співвинність[154].
Деякі з авторів є прихильниками законодавчого виділення як форм співучасті, так і її видів. Так, М. Г. Іванов вважає за необхідне виокремити в Кримінальному кодексі лише дві її якісні ознаки — співучасть за попередньою змовою і без неї. В Особливій частині КК варто було б обмежитися різновидами співучасті, використовуючи при цьому німецькі законодавчі конструкції: банда, змова і злочинне чи кримінальне об’єднання[155].
Р. Р. Галіакбаров вважає, що основним критерієм розподілу співучасті на форми визнається характер участі у злочині, залежно від якого співучасть поділяється на такі форми: 1) складна співучасть; 2) співвиконавство; 3) злочинна група; 4) злочинне співтовариство. Ця класифікація співучасті є наскрізною, що дозволяє згрупувати всі її прояви за єдиною підставою, в одній площині. Кожна з форм співучасті, у свою чергу, за іншими підставами може бути поділена на види, що має допоміжний характер[156]. М. І. Ковальов також пропонує поділяти співучасть на форми і види, взявши за підставу класифікації у першому випадку характер діяльності співучасників, у другому — характер суб’єктивного зв’язку між ними. Виходячи із цього, він розрізняє дві форми співучасті: співвинність та співучасть у вузькому значенні і два її види: співучасть без попередньої змови і співучасть за попередньою змовою. Причому остання включає два підвиди: проста співучасть за попередньою змовою і злочинна організація[157].
Чинне законодавство про кримінальну відповідальність виокремлює чотири різновиди злочинних утворень (ст. 28 КК). Однак постає закономірне питання: чи є вони формами співучасті? Проблема полягає в тому, що законодавець, як це зазначалося вище, поняття «форма співучасті» і «вид співучасті» не розкриває.
П. Л. Фріс, досліджуючи питання форм співучасті у злочині, зазначає, що під формою співучасті у злочині розуміється спосіб об’єднання співучасників злочину з відповідним розподілом між ними ролей та стійкістю суб’єктивних зв’язків між ними. За об’єктивним критерієм форми співучасті поділяють на просту співучасть і складну співучасть. Проста співучасть (співвиконання, співвинність) передбачає таке організаційно-структурне утворення, при якому всі співучасники злочину виконують роль виконавців. Складна співучасть (або співучасть у вузькому розумінні слова) характеризується розподілом ролей між співучасниками злочину, коли серед них виокремлюються поруч із виконавцем й інші фігури — організатор, підбурювач, пособник[158].
Цю точку зору підтримують практично всі вітчизняні дослідники[159].
Пленум Верховного Суду України у Постанові «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями» від 23 грудня 2005 р. № 13 не вніс ясності у це питання. Так, в абз. 3 п. 1 цієї постанови Пленум Верховного Суду України зазначив, що при розгляді багатоепізодних справ судам слід установлювати, на якому етапі злочинної діяльності об’єднання набуло ознак стійкого і до якого саме виду воно належить, маючи на увазі, що нерідко об’єднання зазнає таких змін після вчинення низки злочинів у простих формах співучасті (групою осіб або групою осіб за попередньою змовою) чи трансформується з одного виду в інший (наприклад, декілька організованих груп об’єднуються у злочинну організацію, організована група озброюється і набуває ознак банди).
151
Курс советского уголовного права. Часть общая. Т. 1 / Отв. ред.: Н. А. Беляев, М. Д. Шаргородский. — Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1968. — С. 601.
152
Тельнов П. Ф. Ответственность за соучастие в преступлении / П. Ф. Тельнов. — М.: Юрид. лит., 1974. — С. 112.
153
Бурчак Ф. Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы / Ф. Г. Бурчак. — К.: Вища шк., 1986. — С. 92.
154
Малахов И. П. Соучастие в воинских преступлениях в свете общего учения о соучастии по советскому уголовному праву: автореф. дисс. на соискание уч. степ. канд. юрид. наук: 12.00.08 «Уголовное право и криминология; Исправительно-трудовое право» / И. П. Малахов. — М., 1960. — С. 8–15.
155
Иванов Н. Г. Групповая преступность: содержание и вопросы законодательного регулирования / Н. Г. Иванов // Государство и право. — М.: Наука, 1996. — № 9. — С. 75–76.
156
Галиакбаров Р. Р. Уголовное право Российской Федерации. Общая часть: конспекты лекций и иные материалы / Р. Р. Галиакбаров. — Краснодар: Изд-во Кубан. гос. аграрн. ун-та, 1999. — С. 202.
157
Ковалев М. И. Соучастие в преступлении: монография / М. И. Ковалев. — Екатеринбург: Изд-во УрГЮА, 1999. — С. 69.
158
Фріс П. Л. Кримінальне право України. Загальна частина: навч. посіб. / П. Л. Фріс. — К.: ЦУЛ, 2004. — С. 174–175.
159
Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. — 3-є вид., перероб. та доп. — К.: Атіка, 2004. — C. 80; Матишевский П. С. Кримінальне право країни. Загальна частина: підручник П. С. Матишевский. — К.: А.С.К., 2001. — С. 170–171; Кримінальне право України: навч. посібник / [С. Г. Волкотруб, О. М. Омельчук, В. М. Ярін та ін.]; за ред. О. М. Омельчука. — К.: Наук. думка; Прецендент, 2004. — С. 34; Александров Ю. В. Кримінальне право України. Загальна частина: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю. В. Александров, В. А. Клименко. — К.: МАУП, 2004. — С. 158–159 та ін.