Така співучасть може мати вираження в діяльності окремих співучасників, що приєдналися до вчинюваного злочину. При вчиненні «групового» злочину більшість осіб бере участь у цьому з почуття солідарності з іншими співучасниками випадково, завдяки тому, що опинилися з іншими учасниками злочину в даному місці, або в результаті раптово виниклої ситуації, що потягла за собою вчинення злочину. У злочинних групах розглядуваного виду немає чіткої функціональної структури, не виокремлюється лідер, рішення про вчинення злочину приймається, в основному, на тлі конкретної ситуації і під впливом емоцій. Суб’єкт, який входить до групи, як правило, не орієнтується у своїх діях і вчинках на їх оцінку з боку всієї злочинної групи. Із суб’єктивної сторони ця форма співучасті припускає усвідомлення кожним учасником того, що злочинний наслідок досягається не поодинці, а разом з іншими особами.
Група осіб стає одночасно єдиним і в той же час множинним суб’єктом злочину, єдність якого забезпечується консолідуючою метою, емоційно-вольовим налаштовуванням, раптовістю наміру, швидкоплинністю реалізації у тотожних чи однорідних діях декількох осіб. Так, М. Й. Коржанський зазначає, що стосовно групової злочинності чи злочину, вчиненого групою осіб, можна визначити правило — чим більшою є злочинна група та чим міцніше вона організована, тим більшу суспільну небезпеку вона утворює і тим на більшу кару вона заслуговує. Такий висновок ґрунтується на особливостях спільної злочинної діяльності, яка забезпечує: а) більшу ефективність цієї діяльності; б) більшу латентність (скритність) вчинюваних злочинів; в) меншу безпеку для злочинця бути викритим і покараним[181].
Вчинення злочину групою осіб без попередньої змови в російському кримінальному праві називалося скопом. Ця форма співучасті згадувалася в Соборному Уложенні 1684 року. У ст. 198 Уложення було зазначено: «А буде хто прийде до кого-небудь на двір насильством, скопом чи змовою, думаючи злодійські, і учинить над тим, до кого він прийде, чи над його дружиною, чи над дітьми смертне вбивство, а віднайдеться про те допряма і того, хто таке смертне вбивство учинить, самого покарати смертю же, а товаришів його всіх бити батогом і вислати, куди государ укаже»[182].
Злочини, вчинені великою групою людей, іменованою юрбою, не втратили свою актуальність і в теперішній час, оскільки дотепер не відомий механізм формування психології мас людей, більшість з яких не міркують про вчинення злочину, але потрапивши у певну ситуацію, йдуть на це. Усе це обумовлює вчинення юрбою всіляких за характером, за високим ступенем суспільної небезпеки злочинів — проти власності та особи, громадського порядку і громадської безпеки, конституційних прав і свобод людини і громадянина. На прояв підвищеної небезпеки здійснення злочинних посягань групою осіб законодавець реагує включенням до окремих статей, передбачених Особливою частиною КК, кваліфікованих складів за ознакою вчинення злочину в такій формі співучасті.
Для наявності групи осіб є необхідною певна кількість осіб, які об’єднані для досягнення якоїсь конкретної мети. Законодавець у ст. 28 КК зазначає, що для визнання злочину, вчиненого групою осіб, мінімальна їх кількість має дорівнювати двом.
Отже, вчинення злочину групою осіб, передбачене ч. 1 ст. 28 КК, має місце, якщо у ньому беруть участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою. Для визнання такої форми співучасті у злочині необхідно встановити всі об’єктивні й суб’єктивні ознаки останньої. Співучасники повинні діяти спільно, спиратися у своїх діях один на одного, між їхніми діями має бути причинний зв’язок, їм належить усвідомлювати, що спільними діями вони вчиняють злочин, і бажати чи свідомо допускати настання суспільно небезпечних наслідків. У чинному законодавстві про кримінальну відповідальність вчинення злочину групою осіб передбачене як кваліфікуюча ознака, вказане у 10 статтях Особливої частини КК (при зґвалтуванні — ст. 152 КК, хуліганстві — ст. 296 КК, непокорі — ст. 402 КК та ін.). Розрізнені, непов’язані між собою злочинні дії декількох осіб, які хоча й співпадають у місці й часі, але не пов’язані між собою спільністю дій цих осіб і єдністю умислу, не становлять співучасті[183].
181
Коржанський М. Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України / М. Й. Коржанський — К.: Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001. — С. 72.
182
Российское законодательство X–XX веков: в 9 т. — М., 1985. — Т 3: Акты земских соборов. — С. 134.
183
Кримінальний кодекс України: науково-практичний коментар / [Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін.]; за заг. ред. В. Т. Маляренка, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — Х.: Тов. «Одісей», 2004. — С. 98.