Злочин визнається вчиненим групою осіб за попередньою змовою (ч. 2 ст. 28 КК України) у тому разі, якщо між учасниками наявна попередня змова на спільне вчинення злочину.
Так, вироком апеляційного суду Полтавської області від 26 вересня 2003 р. Л. та А. засуджено за ст. 15, ч. 3 ст. 28, п. п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 28, п. п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК і за сукупністю злочинів відповідно на 15 та 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, а Є. — ще й за ч. 1 ст. 263 цього Кодексу і за сукупністю злочинів — на 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
Суд визнав, що Л. у першій половині вересня 2002 р. замовив А. та Є. за 2 тис. доларів США вбивство свого вітчима М. Останні погодилися, і вони втрьох, розподіливши функції, зорганізувались у стійке об’єднання — організовану групу.
17 вересня 2002 р. вони заманили М. до гранітного кар’єру, де Є. із засідки двічі вистрелив у потерпілого з мисливської рушниці, але поранений М. зумів утекти. 25 жовтня 2002 р. Є. виготовив із цієї рушниці обріз, який зберігав і носив при собі. Наступного дня А. та Є. за попередньою змовою, на виконання замовлення Л., під’їхали до будинку М., де Є. двома пострілами з обрізу вбив потерпілого.
У касаційних скаргах засуджені та їх захисники, заперечуючи існування організованої групи, просили скасувати вирок у зв’язку з неповнотою досудового і судового слідства.
Оцінюючи суб’єктивну сторону складів злочинів, суд послався на те, що Л., будучи зацікавленим у смерті М., доручив вбити потерпілого за винагороду, а ті, погодившись із пропозицією замовника, після невдалої спроби позбавити М. життя, продовжували здійснення свого злочинного наміру. Отже, суд мав підстави для висновку про наявність угоди між цими особами, яка й визначала їх злочинну поведінку.
Що ж стосується висновку суду про те, що засуджені зорганізувалися в організовану групу для вчинення цього злочину і діяли в її складі, то з ним погодитися не можна.
Судом установлено, що Л. дійсно давав й А. гроші на виконання злочину, інформував їх про характер роботи потерпілого і маршрути його пересування, а також розробив план виконання замовлення. Проте зазначені обставини самі по собі не можуть бути ознаками такої форми співучасті, як організована група. У цьому випадку вони лише характеризують угоду як форму попереднього порозуміння між замовником і виконавцями умисного вбивства, передбаченого п. 11 ч. 2 ст. 115 КК.
Відповідно до ч. 3 ст. 28 КК злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо її учасники зорганізувались у стійке об’єднання попередньо, тобто ще до моменту виконання об’єктивної сторони конкретного злочину. Суд же таких даних у вироку не навів. Немає їх і в матеріалах справи.
Суд установив, що саме Є. й А., давши згоду на виконання вбивства потерпілого за винагороду, попередньо узгоджували один з одним свої дії і в такий спосіб в обох випадках діяли вдвох; роль же Л. обмежувалася замовленням убивства та розробленням плану його виконання.
За таких обставин злочинні дії Є. й А. як співвиконавців убивства слід кваліфікувати за п. п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК, а Є. — ще й за ч. 1 ст. 263 цього Кодексу; дії ж Л. (замовника) потрібно розцінювати як організацію вчинення злочинів і кваліфікувати за ч. 3 ст. 27, п. п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК.
Жодних даних, які давали би підстави для висновку про вчинення цих злочинів у складі організованої групи, суд не мав. Тому його посилання на ч. 3 ст. 28 КК є безпідставним і підлягає виключенню з вироку.
За таких обставин колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційні скарги засуджених та їх захисників задовольнила частково, вирок змінила, виключивши із нього висновок суду про те, що засуджені вчинили злочини у складі організованої групи, та кваліфікацію їх дій за ч. 3 ст. 28 КК, і визнала, що Є. й А. засуджені за ч. 2 ст. 15, п. п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 і п. п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК, а Є. — ще й за ч. 1 ст. 263 цього Кодексу; Л. — за ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 15, п. п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 і ч. 3 ст. 27, п. п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК та за сукупністю злочинів до раніше призначених судом покарань[184].