Таким чином, закон про кримінальну відповідальність, власне кажучи, визначає тільки дві ознаки організованої групи: перша — її стійкість, і друга — метою об’єднання в групу є вчинення цього та іншого (інших) злочинів. На підставі зазначених ознак, відмежування організованої злочинної групи, наприклад, від групи осіб за попередньою змовою є ускладненим, адже обидві вони мають певну стійкість, об’єдналися з метою вчинення злочинів. Крім того, у законодавчому визначенні поняття організованої злочинної групи є істотне протиріччя — злочинна група не може бути стійкою, якщо вона об’єдналася для вчинення лише одного злочину, а потім розпалася. Таку групу варто вважати групою осіб, що вчинили злочин за попередньою змовою.
Очевидно, розуміючи труднощі правозастосовчих органів, Пленум Верховного Суду України у відповідних постановах неодноразово намагався розв’язати цю проблему. Так, одне із перших тлумачень ознак організованої злочинної групи було надано в абз. 2 п. 26 Постанови ПВСУ від 25 грудня 1992 р. № 12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» із змінами і доповненнями, внесеними постановами ПВСУ від 4 червня 1993 р. № 3, від 13 січня 1995 р. № 3, від 3 грудня 1997 р. № 12. Так, під організованою групою стосовно злочинів проти приватної власності ПВСУ розуміє стійке об’єднання двох і більше осіб, які спеціально зорганізувалися для спільної злочинної діяльності. На наявність цієї кваліфікуючої ознаки можуть, зокрема, вказувати: розроблений (хоча б у загальних рисах) і схвалений учасниками групи план злочинної діяльності або вчинення конкретного злочину, розподіл ролей, наявність організатора (керівника), прикриття своєї діяльності як своїми силами, так і за допомогою сторонніх осіб (у тому числі і підкупом посадових осіб шляхом дачі хабарів), вербування нових членів, наявність загальних правил поведінки тощо[192]. Частина зазначених ознак організованої групи (прикриття своєї діяльності як своїми силами, так і за допомогою сторонніх осіб (у тому числі і підкупом посадових осіб шляхом дачі хабарів), розподіл ролей, наявність організатора, наявність загальних правил поведінки) дійсно можна віднести до ознак організованої злочинної групи. Що ж стосується вербування членів, то ця ознака, на наш погляд, уявляється спірною, тому що її склад є зазвичай стабільним, і, як правило, входження до неї нових членів, як і вихід із групи, істотно ускладнений.
Ознака організованої групи — розроблений (хоча б у загальних рисах) і схвалений учасниками групи план злочинної діяльності або вчинення конкретного злочину також принципово не розрізняє поняття «група осіб за попередньою змовою» і «організована група».
У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 р. № 9 «Про судову практику в справах про бандитизм»[193] також було зроблено спробу сформулювати ознаки організованої злочинної групи. Розглядаючи банду як стійку організовану й озброєну групу з двох або більше осіб, яка попередньо об’єдналася для вчинення одного або кількох нападів на громадян чи підприємства, установи та організації, незалежно від форм власності, ПВСУ також указував на те, що «про стійкість банди можуть свідчити, зокрема, такі ознаки, як стабільність і згуртованість, а особи, які до неї входять, мають єдині наміри щодо вчинення злочинів»[194]. У розглянутій Постанові як ознаки стійкості вказуються стабільність, згуртованість і єдині наміри щодо вчинення злочинів. Із вказаною ознакою, на наш погляд, варто погодитися, хоча деякі положення постанови суперечили нормі закону про кримінальну відповідальність (ч. 3 ст. 28 КК). Так, відповідно до вказаної норми КК організована група може бути наявною, якщо в готуванні або вчиненні злочину брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів. Тобто бандою може бути визнана організована група, до складу якої входять три і більше особи, а не дві, як це вказував Пленум Верховного Суду у постанові від 7 липня 1995 р. № 9.
Аналіз типів організованих груп і зіставлення їх із нормою ч. 3 ст. 28 КК України дає підстави зауважити, що норма права обмежує можливості для визнання відповідних злочинних об’єднань організованими групами. Так, якщо стати на позиції законодавчого припису, не може бути визнана бандою група, яка складається з двох осіб. Цей висновок випливає при зіставленні ознак банди та ознак організованої групи. Як відомо, ознаками банди є: участь у ній щонайменше двох осіб, озброєність, організованість, стійкість. Однак ч. 3 ст. 28 вимагає обов’язкової наявності щонайменше трьох учасників групи. Не так яскраво (більше з позицій практики, ніж теорії) це проявляється і при вчиненні інших злочинів організованими групами, що складаються з двох осіб. Це створює колізію, яку слід вирішити на користь можливості визнання організованою групою об’єднання двох осіб при існуванні інших параметрів, що характеризують організовану групу[195].
192
Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / Верховний Суд України; за заг. ред. В. Т. Маляренка. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — С. 119.
193
Зазначена Постанова втратила чинність на підставі Постанови ПВСУ від 23 грудня 2005 р. № 13 «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями».
194
Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / Верховний Суд України; за заг. ред. В. Т. Маляренка. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — С. 134–135.
195
Фріс П. Л. Кримінальне право України. Загальна частина: навч. посіб. / П. Л. Фріс. — К.: ЦУЛ, 2004. — С. 176–177.