15 квітня 2008 р. у ч. 4 було внесено зміни, внаслідок чого злочинна організація буде мати місце за наявності всіх ознак такої органіці та кількісний склад її буде нараховувати від п’яти і більше осіб.
Злочинну організацію слід вважати утвореною (створеною), якщо не тільки після досягнення особами згоди щодо вчинення першого тяжкого чи особливо тяжкого злочину, до його закінчення, об’єднання набуло всіх обов’язкових ознак такої організації. При цьому немає значення, передувала набуттю об’єднанням ознак злочинної організації стадія його існування як організованої групи чи зазначену організацію було одразу створено як таку.
Якщо перший, а також наступні злочини були вчинені до набуття об’єднанням усіх обов’язкових ознак злочинної організації, ці злочини за наявності до того підстав необхідно кваліфікувати як такі, що вчинені організованою групою[206].
Злочинна організація є найбільш небезпечним різновидом співучасті з попередньою змовою, тому що їй властивий найвищий ступінь зорганізованості співучасників. Сам факт існування організації являє собою серйозну загрозу для суспільства, тому що створюється вона з метою вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів: економічних, господарських, пов’язаних з незаконним виготовленням, придбанням, транспортуванням, збутом наркотичних засобів, зброї тощо.
Тому в КК України до розділу про злочини проти громадської безпеки законодавцем включено ст. 255, яка встановлює відповідальність за створення злочинної організації.
Разом із тим, слід погодитися з думкою деяких дослідників, які вважають, що виділення злочинної організації в окремий вид співучасті є не зовсім вдалим. Сконструювавши цей вид співучасті, законодавець намагався відреагувати на сформовану криміногенну ситуацію, але при цьому чітко не закріпив його поняття й ознаки, що відмежовують його від організованої групи. У теперішній час це питання залишено для самостійного тлумачення правозастосовних органів.
Варто розглянути таблицю, в якій надається характеристика створення злочинної організації в контексті загального поняття злочину (див. табл. 2.1).
Досліджуючи конструкцію ст. 255 КК України, М. І. Хавронюк зазначає, що у диспозиції ч. 1 ст. 255 КК недотримані положення ч. 4 ст. 28 КК, згідно з якими злочинна організація створюється з метою вчинення тяжких або особливо тяжких (у множині) злочинів. Стаття 255 КК є надто складною за своєю конструкцією: вона містить сім різних складів злочинів, які могли би бути відображеними принаймні у чотирьох — п’яти різних статтях. У ст. 255 КК не враховано, що згідно з ч. 3 ст. 27 КК організатором є також і особа, яка керувала підготовкою чи вчиненням злочинів або керувала злочинною організацією[207].
Законодавче визначення злочинної організації дає можливість відмежувати її тільки за однією кількісною ознакою, коли мова йде про об’єднання декількох організованих груп. Що ж стосується таких виділених законодавцем ознак, як зорганізованість і спрямованість на вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів, то, як справедливо зазначає Д. М. Міненок, вони однаково притаманні як злочинній організації, так і організованій групі[208]. Вказівка законодавця на мету створення групи — вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів — не може служити ознакою, що відрізняє ці підформи складної співучасті за попередньою змовою осіб, оскільки організована група, як правило, також створюється для вчинення таких злочинів. Такий висновок підтверджується даними правозастосовчої практики, яка не виокремлює ці види групової співучасті у злочині. Так, наприклад: у 2003 р. виявлено 634 організовані групи та злочинні організації, учасники яких вчинили 6159 злочинів, що на 4,8 % менше, ніж у 2002 р. Вони вчинили 39 бандитських нападів, 60 умисних убивств, у тому числі 4 на замовлення, 1,4 тис. крадіжок чужого майна, які становлять 23,5 % від кількості злочинів, вчинених ними[209].
Що стосується терміна «зорганізованість» (згуртованість), то використовувати його для розмежування організованої групи і злочинної організації неможливо, оскільки його зміст не розкритий ні в теорії кримінального права, ні в практиці його застосування.
206
Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 р. № 13 // Вісник Верховного Суду України. — 2006. — № 1. — С. 2–6.
207
Хавронюк М. І. Довідник з Особливої частини Кримінального кодексу України / М. І. Хавронюк. — К.: Істина, 2004. — С. 281–282.
208
Миненок Д. М. Формы соучастия в новом Уголовном кодексе России / Д. М. Миненок // Актуальные вопросы уголовного права, процесса и криминалистики: сб. науч. трудов. — Калининград: Изд-во Калининград. Ун-та, 1998. — С. 13.