Так, М. І. Ковальов вважає цю ознаку однією із проявів стійкості[210], інші автори виділяють її як самостійну, поряд зі стійкістю[211]. У судовій практиці зорганізованість членів злочинної групи визнається свідченням її стійкості.
За формулюванням великого тлумачного словника сучасної української мови, згуртований — дієприкметник пасивного стану минулого часу до згуртувати, тобто об’єднувати в одне нерозривне ціле; робити узгодженими чиї-небудь дії, вчинки; який згуртувався, утворивши гурт, зграю або який об’єднав свої сили[212]. Словник синонімів української мови визначає, що згуртовувати (створюючи ким-небудь, чим-небудь міцний зв’язок, єдність, зливати в одне ціле на основі спільності поглядів, інтересів, переконань) — гуртувати, організовувати, єднати, з’єднувати, поєднувати[213]. Отже, згуртованість як вищий ступінь організованості притаманна як злочинній організації, так і організованій злочинній групі, більше того, знову створено злочинну організацію, учасники якої ще не вчинили інших злочинів, може бути менш згуртованою, ніж організована злочинна група, учасники якої вчинили серію злочинів і об’єднані потенційною погрозою викриття.
Звідси, введення до Кримінального кодексу України конструкції «злочинна організація» викликає певні труднощі для слідчих органів, судів, «які повинні встановлювати, чи володіє ця злочинна організація ознакою згуртованості, і які формально-юридичні ознаки відрізняють злочинну організацію від організованої злочинної групи»[214].
Таблиця 2.1.
Ознаки складу створення злочинної організації (ст. 255 КК)
Нерідко кримінальні справи повертаються на дослідування чи припиняються внаслідок суб’єктивного (іноді дуже спірного) підходу суддів до розглядуваного питання. Саме тому Пленум Верховного Суду України у п. 1 Постанови «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями» від 23 грудня 2005 р. № 13 звернув увагу судів на те, що при розгляді кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями, необхідно враховувати: норми Кримінального кодексу України, в яких визначено особливості кримінальної відповідальності осіб, які вчинили злочини у співучасті (ст. ст. 26–31); ознаки злочину, що вказують на його вчинення організованою групою (ч. 3 ст. 28) або злочинною організацією (ч. 4 ст. 28); положення статей Особливої частини КК, якими передбачено додаткові ознаки спеціальних видів таких груп чи організацій (ст. ст. 257, 258, 260 КК України).
Суди мають досліджувати докази не лише стосовно конкретних злочинів, але й щодо тих ознак, які вказують на їх вчинення саме організованою групою чи злочинною організацією, — щодо виду об’єднання, мети його створення і плану злочинної діяльності, тривалості існування, матеріальної бази, кількісного складу, вербування нових членів, структури та ієрархії об’єднання, наявності у нього корупційних зв’язків, існування певних правил поведінки його членів, розподілу між ними функцій тощо. У мотивувальній частині вироку необхідно наводити дані про те, коли саме і протягом якого часу було утворено організовану групу чи злочинну організацію, як довго вона функціонувала, відомості про організаторів об’єднання та характер стосунків, які склалися між ними і членами останнього.
При розгляді багатоепізодних справ судам слід установлювати, на якому етапі злочинної діяльності об’єднання набуло ознак стійкого і до якого саме виду воно належить, маючи на увазі, що нерідко об’єднання зазнає таких змін після вчинення ряду злочинів у простих формах співучасті (групою осіб або групою осіб за попередньою змовою) або трансформується з одного виду в інший (наприклад, декілька організованих груп об’єднуються у злочинну організацію, організована група озброюється і набуває ознак банди).
На думку деяких авторів, злочинна організація — це та ж організована злочинна група, але із значно вищим ступенем організованості[215]. Інші автори вважають, що злочинна організація є якісно новим утворенням, що виникло на основі консолідації стійких злочинних груп[216].
У законі про кримінальну відповідальність (ч. 4 ст. 28 і ст. 255 КК України) злочинна організація не диференціюється. У той же час у науці спостерігаються різні підходи до розв’язання цієї проблеми.
Зокрема, А. І. Долгова вважає, що слід розрізняти злочинні організації і злочинні співтовариства, які є різними видами організованих злочинних формувань. Злочинна організація створюється для широкомасштабної спільної злочинної діяльності, суспільна небезпека якої полягає не в спрямованості на вчинення тяжких злочинів, а в самому існуванні такої організованої структури, що здійснює широку організовану злочинну діяльність особливо в економічній сфері, заподіюючи масштабну економічну шкоду[217]. Під злочинним співтовариством А. І. Долгова розуміє деякий координаційний орган, що має риси «кримінальної профспілки» для злочинців — професіоналів і риси партії, коли воно починає впливати на політичні процеси в країні[218]. Слід зазначити, що названі поняття мають більш чіткі розбіжності, ніж розбіжності між поняттями «організована група» та «злочинна організація» (ч. 3 і 4 ст. 28 КК України).
210
Ковалев М. И. Соучастие в преступлении: в 2 ч. / М. И. Ковалев; под ред. М. А. Ефимова. — Свердловск, 1962. — Ч. 2: Виды соучастников и формы участия в преступной деятельности. — С. 224.
211
Тельнов П. Ф. Ответственность за соучастие в преступлении / П. Ф. Тельнов. — М.: Юрид. лит., 1974. — С. 132–133.
212
Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод., доп. та CD) / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел.]. — К.: Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2007. — С. 453.
213
Словник синонімів української мови: в 2 т. / [А. А. Бурячок, Г. М. Гнатюк, С. І. Головащук та ін.]. — К.: Наук. думка, 2006. — (Словники України) — Т. 1: А-Н. — 1040 с. — С. 599.
214
Галимов И. Г. Организованная преступность: тенденции, проблемы, решения [Текст] / И. Г. Галимов, Ф. Р. Сундуров. — Казань: ООО «Образцовая типография», 1998. — С. 120.
215
Див., наприклад: Галимов И. Г Организованная преступность: тенденции, проблемы, решения [Текст] / И. Г. Галимов, Ф. Р. Сундуров. — Казань: ООО «Образцовая типография», 1998. — С. 119; Иванов Н. Г Критерии разграничения преступных группировок / Н. Г Иванов // Российская юстиция. — 1999. — № 5. — С. 48; Быков В. М. Виды преступных групп: проблемы разграничения / В. М. Быков // Российский следователь. — 2005. — № 8. — С. 43–45.
216
Див., наприклад: Шеслер А. В. Групповая преступность: криминологические и уголовно-правовые аспекты: спец. учебный курс / А. В. Шеслер; под ред.: Н. А. Лопашенко. — Саратов, 2006. — 152 c.; Водько Н. П. Уголовно-правовая борьба с организованной преступностью: научно-практическое пособие / Н. П. Водько — М.: Юриспруденция, 2000. — С. 25; Малков В. Д. Организованная преступность как объект криминологического изучения / B. Д. Малков // Проблемы повышения эффективности борьбы с организованной преступностью: сб. науч. трудов. — М.: Академия управления МВД России, 1998. — С. 7; Гаухман Л. Д. Уголовная ответственность за организацию преступного сообщества (преступной организации): комментарий / Л. Д. Гаухман, C. В. Максимов. — М.: Учеб. — консульт. центр «ЮрИнфоР», 2000. — С. 11 та ін.
217
Организованная преступность — 4 / Криминологическая Ассоциация; Научно-исследовательский институт проблем укрепления законности и правопорядка; под ред. А. И. Долговой. — М.: Криминологическая ассоциация, 1998. — С. 34.
218
Организованная преступность — 4 / Криминологическая Ассоциация; Научно-исследовательский институт проблем укрепления законности и правопорядка; под ред. А. И. Долговой. — М.: Криминологическая ассоциация, 1998. — С. 35.