На нашу думку, у кримінальному праві терміном «злочинне співтовариство» слід позначати об’єднання організаторів, керівників та інших представників організованих злочинних груп, створене з метою розробки й реалізації заходів для здійснення злочинної діяльності. Сутність такого об’єднання полягає у спільній діяльності, спрямованій на створення сприятливих умов для вчинення злочинів іншими особами шляхом консолідації злочинного середовища.
Що ж стосується вчинення учасниками організованих злочинних об’єднань конкретних злочинів тієї чи іншої тяжкості, а також діяльності за їхньою організацією, керівництвом, плануванням, створенням умов для їх здійснення, то ці дії охоплюються законодавчим формулюванням співучасті у злочині й поняттям «організована злочинна група».
Як справедливо зазначають Л. Д. Гаухман, С. В. Максимов, необхідність встановлення кримінальної відповідальності за організацію злочинної організації та участь у ній стала очевидною після того, як вітчизняна практика боротьби зі злочинністю стихійно (тобто поза прямим зв’язком з буквою закону про кримінальну відповідальність) виділила цю форму злочинного об’єднання як самостійну[219].
Кримінально-правове значення поняття «злочинна організація» повинно полягати у визначенні кола осіб, на яких покладається кримінальна відповідальність не за вчинення конкретного злочину у складі тієї чи іншої за ступенем зорганізованості злочинної групи, а за саму організацію, керівництво та участь у формуванні, метою яких є кількаразове вчинення злочинів, коли учасники об’єднання спільними зусиллями створюють умови для реалізації своєї злочинної програми, тобто само по собі створення подібного об’єднання створює небезпеку для громадської безпеки[220].
Законодавче визначення злочинної організації виходить за межі традиційного розуміння інституту співучасті, оскільки воно являє собою не просте об’єднання зусиль трьох чи більше осіб у вчиненні умисного злочину, а виникнення й функціонування специфічних відносин у згуртованому злочинному середовищі, заснованих на структуруванні й диференціації злочинної діяльності, вироблених у її надрах нормах поведінки і відповідальності[221]. Більше того, у злочинних групах, яким притаманні ознаки високої організації, лідер (організатор), як правило, сам у вчиненні злочину участі не бере, його не можна ставити в один ряд з іншими співучасниками злочину, тому що це категорія іншого явища, що має істотні особливості, пов’язані із більш високим рівнем організованості.
Не сприяє протидії злочинністю й те, що зміст норм Загальної частини КК України не передбачає кримінальну відповідальність за форми діяльності, а лише за конкретні діяння, завдяки чому лідери злочинного світу, здійснюючи загальне керівництво організованої злочинної діяльності, впливаючи на її розвиток і паразитуючи за її рахунок, залишаються безкарними і процвітаючими. Саме тому це явище повинно одержати своє відображення в Загальній частині закону про кримінальну відповідальність.
Розділ 3. Кримінальна відповідальність співучасників
3.1. Підстава кримінальної відповідальності співучасників злочину
Кримінальна відповідальність у демократичній країні застосовується не довільно, а через особливі, правозастосовні правовідносини, що складаються між особою, яка вчинила злочин, потерпілим від злочину і компетентним органом державної влади й управління (посадовою особою), уповноваженим призначати кримінально-правові засоби впливу на осіб, визнаних винними у вчиненні злочинів. Правозастосовний орган, використовуючи обов’язкову для нього процесуальну (процедурну) форму, встановлює факт вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого Особливою частиною КК України, і з урахуванням усіх обставин справи конкретизує вид засобу кримінально-правового впливу, що може бути застосовуваний за вчинене.
219
Гаухман Л. Д. Уголовная ответственность за организацию преступного сообщества (преступной организации): комментарий / Л. Д. Гаухман, С. В. Максимов. — М.: Учеб. — консульт. центр «ЮрИнфоР», 2000. — С. 4.
220
Организованная преступность / Отв. ред.: А. И. Долгова, С. В. Дьяков. — М.: Юрид. лит., 1989. — С. 280.
221
Див.: Галимов И. Г. Организованная преступность: тенденции, проблемы, решения [Текст] / И. Г. Галимов, Ф. Р. Сундуров. — Казань: ООО «Образцовая типография», 1998. — С. 113.