О. Костенко, А. Ландіна-Виговська вважають, що об’єктом злочину є охоронюваний ЗКВ порядок відносин між людьми, що виникають у суспільстві з приводу матеріальних і нематеріальних предметів[233].
Найкращою із розглянутих вище виглядає позиція, відповідно до якої об’єктом злочину є охоронювані ЗКВ суспільні відносини. На будь-якому етапі розвитку суспільства існує коло певних інтересів, що являють собою підвищену соціальну значущість. У цьому зв’язку в державі і суспільстві виникає система відносин, пов’язаних із забезпеченням їхньої охорони. Для захисту цих інтересів використовується сукупність всіляких засобів і методів, серед яких провідними є правові. Одними з правових засобів виконання зазначеного завдання є кримінально-правові, що покликані забезпечувати недоторканність найзначущих суспільних відносин, посягання на які заподіює найбільшу шкоду інтересам особи, суспільства і держави. Відповідно до ст. 1 КК до них належить права і свободи людини і громадянина, відносини власності, громадський порядок та громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України, а також мир і безпека людства.
Таким чином, об’єкт злочину — охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини, що являють собою підвищену значущість для особи, суспільства і держави, яким у результаті вчинення злочину заподіюється істотна шкода чи створюється загроза заподіяння такої шкоди.
У більшості юридичних джерел радянського періоду, присвячених проблемі об’єкта злочину, «вертикальна» класифікація об’єктів включає три рівні: загальний об’єкт, родовий (іноді його називають груповим) та безпосередній.
Загальним об’єктом вважалася вся сукупність суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом, (права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України, мир і безпека людства тощо). Але практично вся сукупність суспільних відносин не може бути об’єктом як елементом складу злочину. По суті, це об’єкт кримінально-правової охорони, який не слід ототожнювати з поняттям об’єкта злочину. Отже, для включення так званого загального об’єкта до «вертикальної» класифікації об’єктів злочинів немає підстав. Ця класифікація, на нашу думку, включає лише два види об’єктів — родовий та безпосередній.
Родовий об’єкт злочину — сукупність декількох однорідних груп суспільних відносин, об’єднаних за загальною ознакою. Як правило, родовий об’єкт злочину лежить в основі розподілу Кримінального кодексу на розділи, в яких передбачаються однорідні злочинні діяння, що посягають на близькі за змістом суспільні відносини. За таким принципом побудована, по суті, вся система Особливої частини, за винятком двох розділів: сімнадцятого — злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, і дев’ятнадцятого — злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини), конструкція яких враховує, насамперед, суб’єкт злочину.
Значення родового об’єкта полягає і в тому, що його встановлення сприяє в ряді випадків більш точному з’ясуванню змісту ознак складу конкретного злочину і, насамкінець, правильній кваліфікації злочинного діяння. Так, у теорії КПР і судовій практиці не було єдиної думки щодо кваліфікації дій службових осіб, винних у порушенні правил техніки безпеки, що призвели до смерті потерпілих, які були сторонніми відносно підприємства, де стався такий випадок. Зокрема, деякі науковці і юристи-практики вважали, що такі дії можна кваліфікувати за 271 КК. Але це не зовсім вірно, оскільки родовим об’єктом злочину, передбаченого цією статтею, є суспільні відносини у сфері безпеки виробництва, що є запорукою нормального здійснення трудових прав людиною та громадянином, гарантованих Конституцією України. Трудові права осіб, що постраждали внаслідок порушення на виробництві правил техніки безпеки, але не мали відношення до діяльності цієї організації (установи або підприємства), не порушуються. У цих випадках інший об’єкт посягання — суспільні відносини, що виникають із приводу забезпечення нормального функціонування службових осіб установ, організацій або підприємств незалежно від форм власності. Тобто, злочинні дії таких осіб слід кваліфікувати як злочин у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, зокрема, за ст. 367 КК (службова недбалість), а потерпілим від злочину, передбаченого ст. 271 КК, можуть бути особи, діяльність яких постійно або хоча б тимчасово пов’язана із цим виробництвом.
233
Костенко О. Поняття об’єкта злочину: дискусію варто продовжити // О. Костенко, А. Ландіна-Виговська // Право України. — 2008. — № 4. — С. 101–105.