Родовий об’єкт зазвичай зазначається у назві розділу особливої частини КК. Наприклад, розділ VIII має назву — «Злочини проти довкілля». Родовим об’єктом цих злочинів є суспільні відносини, що виникають із приводу забезпечення нормального функціонування такої соціальної цінності, як оточуюче людину природне середовище, що характеризуються станом екологічної рівноваги та екологічної безпеки і уможливлюють саме існування людини.
В деяких випадках родовий об’єкт злочину вказується у самій нормі ЗКВ. Так, у ч. 1 ст. 401 КК надається визначення військових злочинів як передбачених розділом ХІХ Особливої частини КК України злочинів проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов’язаними під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів. Тобто у цій статті вказується родовий об’єкт усіх військових злочинів, що включені законодавцем до розділу ХІХ ОЧ КК, яким є встановлений законодавством порядок несення або проходження військової служби.
Безпосередній об’єкт — охоронювані законом суспільні відносини, на які прямо (безпосередньо) спрямований певний злочин.
У теорії кримінального права А. А. Піонтковський ототожнював безпосередній об’єкт із предметом злочину[234]. Навряд чи така тотожність може бути визнана вірною, оскільки ціле і частина не можуть бути тотожними. Л. Д. Гаухман, піддаючи критиці наведеному точку зору А. А. Піонтковського, зазначив, що предмет злочину до об’єкта злочину не належать, оскільки «об’єкт злочину — суспільні відносини — чисто соціальна категорія, яка не містить нічого матеріального, що є критерієм відмежування об’єкта від предмета злочину»[235]. Однак тоді необхідно визнати, що злочин посягає не тільки на суспільні відносини, але й на предмет злочину. Тим часом Л. Д. Гаухман вважає об’єктом злочину винятково суспільні відносини. Із цього можна зробити висновок, що предмет злочину має бути визнаний частиною суспільних відносин, тим більше, що Л. Д. Гаухман вважає предмет злочину і потерпілого від злочину факультативними ознаками об’єкта злочину[236].
При вирішенні цього питання потрібно виходити з того, що предмет злочину є елементом суспільних відносин, які є об’єктом злочину. Предмет злочину є складовою частиною об’єкта злочину і тому, безумовно, належить до об’єкта злочину.
Об’єкт злочину, у свою чергу, є одним з елементів загального складу злочину, вчиненого у співучасті, і входить до підстави кримінальної відповідальності співучасників. Отже, для притягнення співучасників до кримінальної відповідальності необхідно встановити, на який об’єкт було спрямовано злочин. Оскільки співучасть є системою, то окремі співучасники не можуть посягати на різні об’єкти злочину. Винятком може бути лише ексцес виконавця злочину.
Об’єктивна сторона — один із чотирьох обов’язкових елементів складу злочину. Без об’єктивної сторони діяння не може бути посягання на об’єкт злочину, а отже, не може бути й суб’єктивної сторони як певного відображення об’єктивних ознак діяння у свідомості суб’єкта, і, нарешті, відсутній суб’єкт злочину[237].
Об’єктивну сторону злочину, вчиненого в співучасті, виконує не тільки (і не стільки) виконавець (співвиконавці), а система співучасті в цілому. Злочин може вчинити тільки система співучасті в цілому, а не окремий виконавець. Це «плід» колективної діяльності.
Постійною та обов’язковою ознакою об’єктивної сторони складу будь-якого злочину є суспільно небезпечне діяння. Для матеріальних складів злочинів обов’язковими також є наслідки і причинний зв’язок між діянням і наслідками. Всі інші ознаки об’єктивної сторони (час, місце, обстановка, а також спосіб, засоби, знаряддя вчинення злочину) належать до факультативних.
Кримінальний кодекс передбачає дві форми діяння — дія і бездіяльність.
Злочинна дія (активна форма поведінки) зовні виражається або у формі жесту (наприклад, при погрозі застосувати насильство при розбої), або у вигляді проголошення слів (наприклад, при погрозі вбивством), або, що зустрічається в переважній більшості випадків, у вигляді фізичного впливу на інших людей чи на різні предмети зовнішнього світу[238].
234
Пионтковский А. А. Курс советского уголовного права. Часть общая: в 6-т. / А. А. Пионтковский; редкол.: А. А. Пионтковский, П. С. Ромашкин, В. М. Чхиквадзе. — М.: Наука, 1970. — Т 2: Преступление. — С. 119–120.
235
Гаухман Л. Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика / Л. Д. Гаухман — М.: ЮрИнфоР, 2001. — С. 65, 67–69, 77.
237
Кудрявцев В. Н. Объективная сторона преступления / В. Н. Кудрявцев. — М.: Госюриздат, 1960. — С. 49.
238
Кудрявцев В. Н. Объективная сторона преступления / В. Н. Кудрявцев. — М.: Госюриздат, 1960. — С. 67.