У законі про кримінальній відповідальності «суб’єкта злочину» присвячений розділ IV Загальної частини КК, який називається: «Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб’єкт злочину)». Згідно з ч. 1 ст. 18 КК суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.
Як суб’єкта злочину слід розглядати індивіда, наділеного необхідними якостями і потенційно здатного вчинити злочин. У науці кримінального права зустрічаються позиції, відповідно до яких під суб’єктом злочину пропонується розуміти особу, яка вже вчинила злочин. Так, В. С. Орлов вважає, що суб’єктом злочину є особа, яка вчинила злочин в осудному стані і при досягненні віку, з якого за законом настає кримінальна відповідальність[242]. Із таким визначенням не можна погодитися, тому що суб’єктом злочину слід вважати не того індивіда, який вже вчинив злочин, а здатного вчинити певне діяння і понести за нього кримінальну відповідальність. Особа, яка вчинила злочин, називається винною, а після засудження злочинцем. Так, суб’єктом побоїв і мордування, (ст. 126 КК) є будь-яка осудна фізична особа, яка до моменту вчинення вказаного злочину досягла 16-річного віку, незалежно від того, вчиняла вона колись назване злочинне діяння чи ні. У цьому зв’язку В. Г. Павлов зазначає, що ототожнення понять «особа злочинця» і «суб’єкт злочину» призводить до методологічної помилки[243].
Будь-який індивід має певну сукупність соціальних і особистісних якостей. Разом із тим, закон як обов’язкові ознаки суб’єкта злочину називає лише ті, що визнані законодавцем як юридично значущі і які дозволяють розкрити його антисоціальну природу. У цьому зв’язку ст. 18 КК визначає такі обов’язкові ознаки суб’єкта злочину: фізична особа, осудність, досягнення віку кримінальної відповідальності. Зазначені ознаки є необхідними, відсутність будь-якої з них виключає склад злочину і, як наслідок, можливість притягнення особи до відповідальності.
Крім того, в окремих статтях ОЧ КК передбачаються ознаки спеціального суб’єкта злочину. Вони є додатковими і присутні далеко не в усіх складах злочинів. Однак, коли на це прямо вказує закон, якості спеціального суб’єкта злочину набувають обов’язкового значення і безпосередньо впливають на кваліфікацію вчиненого.
Із викладеного можна зробити висновок, що у разі, якщо, наприклад, із двох осіб лише одна має ознаки загального суб’єкта злочину, співучасть виключається.
У цьому зв’язку цілком справедливо у ст. 26 КК України, вказується що співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Не можна погодитися з формулюванням співучасті у ст. 32 КК Російської Федерації, де у понятті співучасті вказується, що у злочині беруть участь дві і більше осіб. «Таке формулювання співучасті допускає, що в ньому можуть брати участь як суб’єкти, так і особи, які не є суб’єктами злочину»[244].
Співучасть відрізняється від злочину, вчиненого однією особою, не тільки кількістю суб’єктів злочину. Головна, на наш погляд, відмінність полягає в тому, що «кількість переростає на якість». Співучасть характеризується вже, насамперед, якісними змінами, появою особливих інтегративних властивостей. У цьому розумінні всі співучасники мають розглядатися як один складний суб’єкт злочину.
Суб’єктивна сторона злочину — обов’язковий елемент складу злочину, під яким слід розуміти сукупність передбачених законом ознак, що характеризують внутрішню сторону злочинного діяння, «тобто психічну діяльність особи, безпосередньо пов’язану з вчиненням злочину»[245].
Суб’єктивна сторона складу злочину характеризується комплексом ознак, що утворюють психологічний, тобто внутрішній зміст злочинного посягання. До складу суб’єктивної сторони злочину входить одна обов’язкова ознака — вина у формі умислу або необережності, а також три додаткові (факультативні): мотив, мета та емоційний стан винного в момент вчинення злочину.
242
Орлов В. С. Субъект преступления по советскому уголовному праву / В. С. Орлов. — М.: Госюриздат, 1958. — С. 29.
243
Павлов В. Г Субъект преступления / В. Г Павлов. — СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001. — С. 25.
244
Хмелевская Т А. Виды групповых преступлений и их квалификация по УК Российской Федерации: автореф. дисс. на соискание уч. степ. канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / Т А. Хмелевская. — М., 2000. — С. 18.
245
Грищук В.К. Кримінальне право України. Загальна частина: навчальний посібник / В.К. Грищук. — К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2007. — С. 273.