Момент закінчення потурання зазвичай пов’язується з установленням самого факту неперешкоджання з боку службової, приватної чи спеціально зобов’язаної приватної особи щодо підготовки, вчинення чи приховання злочину. Однак в деяких випадках цей момент відсувається на більш пізню стадію, коли, наприклад, настають певні наслідки. В останніх випадках для складу злочину потрібно встановити наявність причинного зв’язку між фактом неперешкоджання злочину й передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.
Із суб’єктивного боку потурання, як правило, відбувається з прямим умислом. Разом з тим, коли для наявності складу злочину вимагаються певні суспільно небезпечні наслідки, вина при потуранні може виступати й у так званій «подвійній» формі. Мета при потуранні, зазвичай, не має чіткого вираження і не є обов’язковим елементом складу злочину. Як правило, вона виражається в бажанні потурача уникнути дійсних чи уявних неприємностей, ускладнень, небезпеки, можливість чого пов’язується винним із перешкоджанням злочину. В окремих випадках мету може бути включено до складу злочину.
Основою мотивів потурання є спонукання, обумовлені соціальним нігілізмом, що може доповнюватися такими негативними властивостями особи, як егоїзм, кар’єризм, безвілля, безтурботність, зловтіха, користь тощо. Корисливі мотиви і мотиви іншої особистої зацікавленості також можуть бути ознаками складу злочину при потуранні.
Необхідно враховувати, що кримінально караним є потурання осіб, на яких в установленому порядку покладено обов’язок щодо недопущення вчинення злочинів. Неперешкоджання злочину іншими особами, які не мають такого обов’язку (наприклад, випадковий перехожий не припиняє вчинюваного хуліганства і не сповіщає про це правоохоронні органи), не тягне наслідків кримінально-правового характеру, але може одержати негативну моральну оцінку з боку суспільства.
Приховування — це заздалегідь не обіцяне укриття злочинця, слідів злочину, або предметів, одержаних злочинним шляхом. До приховування злочину належать лише ті дії, які вчиняються злочинцем умисно з метою укриття злочину. Необережні дії також можуть призвести до фактичного знищення слідів злочину, однак їх не варто поєднувати з умисними діями злочинця щодо приховування злочину.
Приховування злочину — це система взаємозалежних елементів, поведінкових актів, спрямованих на підготовку й вчинення дій з приховування злочину. Ці акти поведінки (дії, операції, прийоми) перебувають у певній ієрархії і субординації як частини цілеспрямованої і вольової діяльності. Вид прояву цієї діяльності як один із можливих варіантів поведінки обумовлений факторами зовнішньої і внутрішньої детермінації, об’єктивними умовами середовища й особливостями особи людини, характером об’єкта і предмета злочинного посягання, технічною оснащеністю, наявністю співучасників, попередніми стосунками між злочинцем і жертвою, особливостями місця, часу й обстановки приховування злочину. Необхідність пристосування до вказаних факторів призводить винного до використання особливостей цих факторів, у чому і полягає їх детермінуюча роль. Функціонально ця система актів поведінки обов’язково призводить злочинця до реалізації задуманого з приховування злочину[310].
Приховування може бути конструктивною ознакою деяких суспільно небезпечних діянь, як, наприклад: викрадення, привласнення, вимагання офіційних документів, штампів чи печаток або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем, а так само їх умисне знищення, пошкодження чи приховування, а також здійснення таких самих дій щодо приватних документів, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності, вчинене з корисливих мотивів або в інших особистих інтересах. При цьому під приховуванням офіційних документів, печаток або штампів слід розуміти протиправне приховання або утаювання цих предметів без мети подальшого ними заволодіння[311].
Вчинення вбивства з метою приховування іншого злочину є обставиною, що обтяжує основний склад умисного вбивства. Пленум Верховного Суду України зазначив, що дії винного, який вчинив умисне вбивство з метою приховати злочин іншої особи, додатково кваліфікувати ще й за ст. 396 КК не потрібно. Якщо вбивство з метою приховання злочину, вчиненого іншою особою, було заздалегідь обіцяне, відповідальність настає за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК і за пособництво у тому злочині, який приховувався[312].
310
Даньшин М. В. Класифікація способів приховування злочинів у криміналістиці: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза» / М. В. Даньшин. — Х., 2000. — 19 с.
311
Дзюба Ю. П. Кримінальна відповідальність за викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження (аналіз складу злочину): автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Ю. П. Дзюба. — Х., 2008. — 20 с.
312
Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 р. № 2 // Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 1. — С. 37–42.