В іншому випадку, якщо особа попередньо обіцяє винному сховати його чи сліди злочину, вона визнається інтелектуальним пособником вчиненого посягання і несе відповідальність як співучасник злочину.
Кримінальна відповідальність за приховування злочинів настає у випадках, спеціально передбачених законом про кримінальну відповідальність: заздалегідь не обіцяне придбання або отримання, зберігання чи збут майна, завідомо одержаного злочинним шляхом за відсутності ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 198 КК України), і заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину (ст. 396 КК України).
Об’єкт причетності до злочину має начебто подвійну структуру: з одного боку, це суспільні відносини у сфері запобігання, припинення чи викриття конкретних злочинів; з іншого — суспільні відносини у сфері запобігання злочинам певного роду, тобто аналогічних тим, стосовно яких мав місце факт незапобігання, неприпинення чи невикриття.
Одним із завдань покарання за кримінальним правом України є спеціальна превенція, що полягає в тому, щоб не допустити вчинення засудженою особою (завдяки антигромадській спрямованості його особистості, що вже проявилася у першому злочині) нових злочинів. Тому, якщо причетна особа укриває злочин чи потурає йому, вона створює певну загрозу вчинення злочинцем нових злочинів. Саме тому кримінальний кодекс приховування зараховує до злочинів проти правосуддя.
Об’єктивна сторона приховування завжди виражається в активних діях, що полягають у прихованні злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину або предметів, одержаних злочинним шляхом. Ці дії спрямовані на те, щоб ускладнити або навіть унеможливити розкриття злочину, затримання особи, яка вчинила злочин, та її викриття[319]. Не можна погодитися з твердженням окремих авторів про те, що приховування може виражатися як в активних діях, так і в бездіяльності[320]. Бездіяльність причетної особи не може призвести до реального виконання об’єктивних ознак приховування; вона може утворити тільки склад недонесення чи потурання[321].
Приховання злочинця може полягати, наприклад, у наданні йому притулку, у зміні його зовнішнього вигляду, у забезпеченні його підробленими документами тощо. Під прихованням знарядь і засобів вчинення злочину слід розуміти, наприклад, розміщення зазначених предметів у схованках, зміну їхнього зовнішнього вигляду або знищення. Приховання слідів злочину — це, як правило, зміна чи знищення первісного вигляду обстановки місця вчинення злочину, знищення залишених злочинцем предметів, відбитків взуття, відбитків пальців, виправлення вм’ятин на автомашині, замивання плям крові на одязі тощо.
Приховування може бути вчинене шляхом як фізичних, так і інтелектуальних дій, хоча деякі автори вважають, що приховування може відбуватися тільки шляхом фізичних дій[322]. Прикладами вчинення приховування шляхом інтелектуальних дій можуть бути випадки самообмови чи інших неправдивих повідомлень з метою навести органи правосуддя на помилковий слід і не дати можливості справжньому злочинцю сховатися, випадки надання порад злочинцю про те, де і як «безпечніше» укритися, сховати знаряддя і засоби вчинення злочину, сліди злочину або предмети, одержані злочинним шляхом.
Разом з тим, слід мати на увазі, що приховуванням визнається не будь-яке фізичне чи інтелектуальне сприяння злочинцю, а тільки таке, що дійсно ускладнює викриття злочину. Незначна допомога злочинцю, що не мала на меті посприяти прихованню вчиненого ним злочину, і фактично така, що не зробила таке сприяння, складу приховування не утворює.
Відповідальність за заздалегідь не обіцяне придбання або отримання, зберігання чи збут майна, свідомо одержаного злочинним шляхом, передбачена у ст. 198 КК України.
Приховання предметів, одержаних злочинним шляхом, може виражатися зокрема, у наданні приховувачем місця у своїй квартирі для збереження викраденого майна, у наданні злочинцю допомоги у транспортуванні цього майна в місця укриття та в інших подібних діях.
Не можуть розглядатися як приховування дії, спрямовані на безоплатне користування «плодами» злочину, оскільки об’єктивне приховання предметів, одержаних злочинним шляхом, не обумовлено при цьому спеціальною метою — укрити злочин. В окремих випадках при відповідній поінформованості осіб, які користуються «плодами» злочину, могла б наступити відповідальність за недонесення, але така відповідальність у чинному КК відсутня.
319
Кримінальне право України. Особлива частина: підруч. для студентів юрид. вузів і фак-тів. / [Г В. Андрусів, П. П.Андрушко, С. Я.Лихова та ін.]; за ред. П. С. Матишевського. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — С. 618.
320
Ковалев М. И. Уголовная ответственность за укрывательство преступлений по советскому уголовному праву: автореф. дис. на соиск. учен. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; исправительнотрудовое право» / М. И. Ковалев. — М., 1952. — С. 9–11.
321
Курс советского уголовного права: в 6 т Часть особенная / Г. А. Кригер, А. А. Пионтковский, П. С. Ромашкин. — М.: Наука, 1971. — Т 5. — С. 175–176.
322
Див.: Бушуев И. А. Ответственность за укрывательство преступлений и недоносительство / И. А. Бушуев. — М.: Юрид. лит., 1965. — С. 62; Баймурзин Г. Ответственность за прикосновенность к преступлению / Г. Баймурзин; отв. ред. У Джекебаев. — Алма-Ата: Наука КазССР, 1968. — С. 104.