Отже, відзначаючи певні позитивні зрушення у зміцненні кримінально-правових підстав протидії організованій злочинності, слід звернути увагу на пропозицію практичних працівників і дослідників про необхідність удосконалення кримінально-правових ознак, що є базою для відповідних заходів щодо учасників організованих структур і, насамперед, осіб, які виконують організаційні функції.
Поряд із наявним визначенням поняття співучасті у злочині в КК України необхідно передбачити норму про співучасть у злочинній діяльності. Щодо розглянутої проблеми інтерес представляє досвід італійського законодавця.
Так, згідно зі ст. 416 КК Італії участь в об’єднанні, передбачена цією нормою, «відрізняється від співучасті у кримінальному правопорушенні. Угода при співучасті стосується здійснення одного чи декількох визначених кримінальних правопорушень. При цьому злочинний зв’язок співучасників припиняє своє існування разом із вчиненням цих діянь. Зв’язок між учасниками об’єднання не вичерпується здійсненням одного чи декількох злочинних діянь. Мета об’єднання — вчинення необмеженої кількості карних правопорушень»[38].
Крім змін, яким піддалося законодавче формулювання поняття співучасті у злочині (ст. 26 КК), у Кримінальному кодексі України 2001 р. принциповим змінам піддалася Загальна частина, що регламентує інші питання співучасті. Більшість норм, що входять до шостого розділу, присвячена спільній злочинній діяльності. Раніше зазначені норми або не були відомими українському законодавству, або зазнали значних змін.
Порівняно з КК УРСР 1960 року новий Кримінальний кодекс конкретизував законодавче визначення співучасників (ст. 27 КК України), докладно врегулював питання їх кримінальної відповідальності (ст. 29 КК України), у тому числі при ексцесі виконавця (ч. 5 ст. 29 КК України) і добровільній відмові організатора, підбурювача і пособника (ч. 2 ст. 31 КК). Уперше на законодавчому рівні регламентуються питання призначення покарання за злочин, вчинений у співучасті (ст. 68 КК України). Значно розширено межі дії норми, що визначає перелік обставин, які обтяжують покарання (ст. 67 КК), зокрема, шляхом включення до них: вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою, організованою групою (п. 2 ч. 1 ст. 67 КК).
Особлива частина КК України включає 107 статей, де груповий спосіб злочинного посягання виступає кваліфікуючою або особливо кваліфікуючою обставиною. Крім того, поряд із бандитизмом (ст. 257 КК) законодавець установив відповідальність за створення непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань (ст. 260 КК), за створення злочинної організації (ст. 255 КК), за створення терористичної групи чи терористичної організації (ч. 1 ст. 2583 КК), що є істотним кроком у посиленні відповідальності за організовані форми злочинної діяльності.
Чинний КК України закріпив більш чітку класифікацію проявів спільної діяльності винних, виокремивши в межах групових об’єднань чотири їхні різновиди: групу осіб, групу осіб за попередньою змовою, організовану групу і злочинну організацію (ст. 28 КК України). Причому остання форма організованої злочинної діяльності вперше знайшла закріплення в українському законодавстві про кримінальну відповідальність.
Визнаючи підвищену соціальну небезпеку організованої злочинності, не слід занадто її перебільшувати та вважати репресивні заходи єдиним порятунком. Принцип «краще запобігти, ніж карати» має зберігатися й у справі протидії організованій злочинності. Не слід забувати, що далеко не всі організовані злочинні групи є кланово-мафіозними формуваннями. Запобігання організованій злочинності здійснюється, головним чином, оперативно-розшуковими засобами за допомогою громадськості, ЗМІ та інших соціальних інститутів. Протидія цьому негативному явищу не обіцяє легких та гучних перемог[39].
1.2. Кримінально-правове значення інституту співучасті у злочині
У теорії кримінального права спеціальне призначення інституту співучасті трактується неоднозначно.
Так, П. Ф. Тельнов зазначає, що специфічна роль цього інституту полягає в тому, що в нормах про співучасть: а) розкриваються загальні об’єктивні і суб’єктивні ознаки, властиві всім випадкам спільної злочинної діяльності; б) обмежується коло осіб, відповідальних за цю злочинну діяльність; в) встановлюється порядок відповідальності при умисному вчиненні злочину з виконанням різних ролей; г) вказуються особливості призначення покарання співучасникам[40].
На думку В. С. Прохорова, інститут співучасті, крім закріплення критеріїв призначення покарання співучасникам, визначає коло злочинних діянь, не передбачених нормами Особливої частини КК і встановлює принципи відповідальності за них[41]. Аналогічну позицію займають Н. Ф. Кузнєцова та ін[42]. Так, М. Д. Шаргородский вважав, що у разі, якщо в діях кожної з осіб, які вчинили спільно злочин, містяться всі ознаки складу конкретного злочину, передбаченого статтею Особливої частини, для кваліфікації їх діянь в інституті співучасті немає потреби. Тому він пропонував виключити з інституту співучасті співвиконавство, у тому числі й групову злочинну діяльність[43].
38
Организованная преступность / Под ред. А. И. Долговой, С. В. Дьякова. — М., 1989. — С. 281.
39
Литвак О. М. Протидія організованій злочинності / О. М. Литвак // Право України. — 2004. — № 4. — С. 103–107.
40
Тельнов П. Ф. Ответственность за соучастие в преступлении: учеб. пособ. / П. Ф. Тельнов. — М.: РИО ВЮЗИ, 1978. — С. 13.
41
Курс советского уголовного права. Часть общая. Т 1 / Отв. ред.: Н. А. Беляев, М. Д. Шаргородский. — Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1968. — С. 584–585.
42
Уголовное право. Общая часть / Под ред. Н. Ф. Кузнецовой, Ю. М. Ткачевского, Г Н. Борзенкова. — М.: Изд-во МГУ, 1993. — С. 186; Водько Н. П. Уголовно-правовая борьба с организованной преступностью: науч. — практ. пособ. / Н. П. Водько — М.: Юриспруденция, 2000. — С. 6.
43
Шаргородский М. Д. Некоторые вопросы учения о соучастии / М. Д. Шаргородский // Правоведение. — 1960. — № 1. — С. 85, 97.