— Звідки така певність?
— Мюллер вже забирав його до комендатури, але Студентка діяла рішуче і ліквідувала фашиста.
— Ясно! І звідси виникла справа, в яку втрутився Арієць.
— Так точно!
— Що ж, за Марковим моральне право тепер забезпечити успіх Студентці. Я так думаю, а як ви, товаришу підполковник?
Калина пригадував:
— Здається, Марков був тяжко поранений? Під час переходу лінії фронту.
— Було, — визнав Тамбуліді і уточнив: — Чотири місяці тому.
— Який у нього зараз стан здоров’я? — запитав Сербулов.
— Не скаржиться.
— Отже, — підсумував Сербулов, — з нашого боку заперечень нема. Тільки запам’ятайте, товаришу майор: останнє слово — за лікарями! Не до нашого тилу людину відряджаємо…
Проте обговорення ще не було закінчено, хоч, здавалося, коло проблем вичерпалося.
— А тепер повернемося до початку, — раптом сказав Григорій Іванович. — Погляньмо на це діло з боку перспективи, з боку можливостей, які нам відкриє успішна вербовка Арійця. З його допомогою і відповідним забезпеченням з нашого боку виникає реальна можливість виходу Студентки за кордон, в центр рейху, в Берлін. — Сербулов примружив очі. — Костянтине Васильовичу, підкажіть, чим ми можемо забезпечити Студентку для реалізації цього плану? Калина не був готовий до відповіді, тому обмежився:
— План для мене новий, Григорію Івановичу. Тому я над цим не думав.
— А ви згадайте опис речей, вилучених у гауптмана Адольфа Шеєра, — підказав з зичливою усмішкою Сербулов.
Аж тут Калину осяяла догадка.
— «Сплячий лелека»! — радісно проказав він.
— Гадаєте, допоможе «Лелека»?
— Мусить!
Анзор Тамбуліді зацікавлено слухав.
Розділ 7
ДАРУНКИ НА РІЗДВО
За вікном дме м’який, марудний вітер і падає набряклий вологою сніг впереміш з дощем. На вулиці — розбовтана колесами тванюка. Другий день сунуть заляпані маскувальними плямами вантажні машини, везучи на захід майно, канцелярське начиння і паперовий мотлох тилових частин. Усе це має офіційну назву — «передислокація», яку, враховуючи кепську ситуацію на фронтах, легко перетлумачити на коротше — «втеча». Але хто в рейху наважиться на такі небезпечні лінгвістичні вправи? Слово «втеча» може потягти за собою — «концтабір».
Дме мокрий вітер.
У таку негоду не хочеться полишати кімнатне тепло. Проте для власників собак погода не існує. Це мінімальна плата за незрадливу собачу любов. У спеку і холод, у зливу і завірюху, ранком і увечері, з поганим настроєм чи з добрим мусиш братися за поводок. Не варто навіть цікавитися наперед прогнозом і відповідно до нього планувати своє дозвілля. Однаково у певний час мусиш потриматися за поводок. «Вдягай, хазяйко, чоботи і йди зі мною!» Віт нагадає про свій час. Без гавкоту, без скімління, своєрідно — починає метушливо крутитися біля хазяйчиних ніг.
І ось фрейлейн Крістіна Бергер уже крокує обіч шляху у забруднених чоботях, в одразу вимитому до блиску плащі з каптуром. Чорний Віт повагом ступає поряд, раз у раз струшуючи із зволоженого хутра краплини. Отже, прогулянки шарфюрера Бергер завжди вмотивовані. Пес поза підозрою. З Бітом Крістіна йшла на першу контактну зустріч з посланцем звідти. Невідомо, з ким саме. Тільки знала, що це буде сміливий товариш, бойовий друг. Ось уже скоро…
А за нею назирці, на протилежному боці вулиці, не поспішаючи, прошкувала добре знайома Крістіні людина, до якої часто линули її думки. Ту людину ховала довга колона вкритих брезентом машин. Проте на відстані, у вечірніх сутінках її важко було б упізнати. До того ж гауптман, що йшов за нею, низько насунув кашкета, підняв комір плаща.
Ні, Крістіна впізнала б його, якби зустріла, хоч знала за двома іменами, ворожими одне одному, як лінії фронтів, — Олексій Марков і Лотар Краузе. Але тепер він не був ні Марковим, ні Краузе, про що свідчили його бездоганні документи на ім’я Отто Лоренца, який прибув відпочити після важкого поранення. І той Отто Лоренц намагався не потрапити на очі Крістіні передчасно. Він підійде до неї, коли проминуть казино, у точно обумовлений час, у певному місці. Скаже пароль, хоч вона знайома з ним особисто.
А тим часом доля креслила трикутник, готуючи до виходу ще одну особу, яка таїла в собі для двох інших смертельну небезпеку.
Та особа перебувала в казино. Вона завітала сюди на кілька хвилин у справі, котру легко можна було б полагодити, скориставшись телефоном. Однак характерною її рисою була ретельність, вона любила у всьому переконуватися особисто. Ту рису цінував шеф оберштурмбанфюрер Хейніш.