— Гадаю, Кеслера грунтовно познайомили б з методами дізнання, які практикує політична поліція.
Він скоса зиркнув на Крістіну і застеріг:
— Ви сподіваєтесь прибрати Кеслера? А може, ви колекціонуєте трупи? Попереджаю: ця гра дуже небезпечна. Насамперед для вас. Одне потягне за собою інше. Кеслер не дурень — він теж згадає, де, коли, що й кому казав. А коли йдеться про власну шкуру, чужої не шкодують. Тут він знехтує навіть службовими інтересами та перспективами кар’єри!
— Ви хочете сказати…
— Зрозумійте мене вірно, фрейлейн, я вас не залякую, а змальовую реальний стан речей. Врахуйте, поки що небезпечні для вас підозри Кеслера гальмує Хейніш. Якщо ж вийти на Краллерта, це гальмо для Кеслера зникне. Рятуючи себе, він не пошкодує взагалі нікого. І найперше вас, бо здогадається, від кого надійшов донос.
— Вже й донос!
— Донос — явище нормальне, він широко практикується і заохочується начальством. Але хай це буде доповідна, назвемо так, якщо вам це більше імпонує… Так от, що для Кеслера становитиме Хейніш, коли йтиметься про його власну безпеку? — І переконано завершив: — Будьте певні, топитиме всіх!
Крістіна з цікавістю глянула на Майєра. Що це? Життєва філософія, що випливає з власного досвіду?.. Адже даючи оцінку іншим, людина мимоволі розкриває себе, риси своєї вдачі уподобань і поглядів. Чи, може, це підсумок його тривалих спостережень, що базується на логіці характеру Кеслера? Принаймні від слідчого годі чекати чогось іншого.
Проте не зайве буде дізнатися, як Майєр сам поведеться, коли інші важитимуть його долю на терезах ’ життя і смерті. І ось цей суворий екзамен на мужність, честь і гідність людини чекав на Віллі. І фрейлейн Крістіна Бергер чудово знала про це. До початку іспиту Майєрові лишалося кілька кроків…
Розділ 9
ЙОГО ПСЕВДОНІМ — НІКА
Попереду починався пустир — звалище розбомблених і підірваних для безпеки будівель. Серед куп, що швидко позаростали бур’яном, подекуди, зяючи сліпими проймами вікон, височіли похмурі стіни, що могли завалитися від найменшого струсу. Тому сюди без нагальної на те потреби не зазирали навіть патрулі польової жандармерії. Сюди тікав одного разу хлопчина, що вихопився з колони, яку посилений конвой гнав на вокзал. І його не доганяли — скосили автоматними чергами.
Розбиті будинки колись з гуркотом валилися прямо на вулицю, і, коли розчищали проїзд, уламки підгорнули вбік. І пустир наче було огороджено валом з битої цегли, каміння.
Біля валу стояли три невиразні постаті. Між ними щось бризкало іскрами. Долинала виразна німецька лайка. Не інакше — патруль. Та що скоїлося? Що за іскри?
Загадка розгадалася, коли Майєр з Крістіною наблизилися до нічних дозорців. Двоє виявилися місцевими поліцаями, третій — німецьким офіцером. Він був трохи напідпитку і смачно лаявся, клянучи печерну дикість тубільців. Звичайна сценка, хоч і дещо несподівана у цю пору й негоду.
— О, фрейлейн! — раптом офіцер помітив Крістіну і її супутника. — Дозвольте звернутися до пана оберштурмфюрера!
— А що у вас скоїлося? — озвався Майєр.
Офіцер одразу пожвавішав:
— Взагалі, кумедна пригода. Суцільний анекдот! Певен, коли оповідатиму у себе в Кельні, мені просто не повірять… У мене нема чим запалити цигарку. Я й звернувся до цих йолопів. А знаєте, як вони видобувають вогонь? Викрешують з каменя! Я про це читав тільки в книжках про дикунів! Так от — трут у них відсирів… Чи не маєте сірників?
— Прошу!
Майєр витяг з кишені запальничку. Клацнув, і одразу блакитним стовпчиком піднялося рівне полум’я.
І тут сталося несподіване.
Офіцер спритним, чітким рухом вивернув його недбало простягнуту вперед руку і завернув йому за спину. Тієї ж миті один з поліцаїв упорав йому ліву.
Ще толком не розуміючи, що відбувається, спантеличений і розлючений Майєр все ж ударив носком у бік третього нападника, що опинився проти нього. Той теж кинувся на Майєра і тугий скрутень кляпа, роздираючи щелепи, запхав у рот.
Дужі руки легко поволокли Віллі на звалище.
…У невеличкій кімнаті, вже при світлі, він розгледів своїх нападників. «Поліцай», що підтримував його за плече, мовив до когось російською мовою:
— Порядок!
— Залиште його, — сказав у відповідь гауптман.
«Поліцай» відійшов до дверей іншої кімнати і оперся на одвірок плечем, промовистим жестом поклав правицю на автомат.
Віллі Майєр збагнув, що він опинився в якійсь квартирі, де господарі почувалися цілком безпечно і певно. І ось його, сумлінного служаку СД, затягнуто сюди. Ще не відомо, чого від нього жадають. Та незабаром скажуть. Ясно одне — готувалися ретельно і захопили його не вбивати, бо знищити його вже мали можливість. Хіба що пізніше… Якщо не досягнуть своєї мети, живим від себе не пустять…