В общих чертах я об этом генералу Гутору говорил, украинизации он, видимо. сочувствует, говорил мне даже, что Гучков считает, что это хорошее дело, лично я пошел бы на это, если не охотно, то во всяком случае без отвращения, так как считаю, что там, где примешивается национальное чувство, там, в особенности для военного дела, основы всегда здоровые, но все же хочу знать ясно, что от меня хотят, дабы не попасть в грязную историю ввиду обвинения меня, украинца, в проведении явочным порядком украинизации частей русской армии.
Російський державний военно-історичний архів. — Ф. 2067. — Он. 1. — Сир. 2986. -Лрк. 1–2. Незасвідчена копія, машинопис.
(обратно)22
Кочубей Василь Васильович — військовослужбовець. Походив з давнього козацького роду, спорідненого із Скоропадськими. На Всеукраїнському з'їзді Вільного Козацтва (16–20 жовтня 1917 р.) був обраний генеральним писарем (тобто начальником штабу організації). 1918 р. — діяльний член «Української народної громади», учасник гетьманського перевороту. Осавул (особистий ад'ютант) гетьмана П. Скоропадського в ранзі сотника.
(обратно)23
Після Лютневої революції на фронті і в тилу широко розгорнулася самодіяльна українізація. 26 травня військовий міністр видав наказ про термінове формування української та естонської дивізій. Саме М. Духонін, який тимчасово виконував обов'язки Верховного Головнокомандуючого, 6 (19) листопада підписав угоду між штабом і Центральною Радою щодо розгортання українізації з'єднань російської армії. Особливе враження на командування Південно-Західного фронту справили маршові роти поповнення, сформовані за переважно українським принципом.
(обратно)24
Хутори — ділянкові селянські господарства, що набули значного поширення протягом Столипінської аграрної реформи в Російській імперії. Доти хутори були характерні лише в «малоросійських» губерніях та в Прибалтиці. Указом від 9 листопада 1906 р. та законом від 14 липня 1910 р. хутори насаджувалися примусово на надільних землях громад. Найбільше нових хуторів було утворено в Україні.
(обратно)25
Відруби — землі, відокремлені в користування селянських родин від загально-общинних володінь протягом Столипінської реформи.
(обратно)26
Грушевський Михайло Сергійович (1866–1934) — український історик, літературознавець, письменик, соціолог, політичний, державний діяч.
Закінчив Університет Св. Володимира в Києві, очолював кафедру Львівського університету. У 1897–1913 рр. — голова Наукового товариства ім Шевченка у Львові. 1899 р. — один з організаторів Національно-демократичної партії в Галичині. Член Товариства українських поступовців, засновник і голова Українського наукового товариства у Києві (1908 р.). Наприкінці 1914 р. засланий до Симбірська.