274
Старовинні українські землі Холмщина і Підляшшя мали за Брестським миром відійти до України. Одначе під тиском польських громадсько-політичних організацій австро-угорський уряд, побоюючись ускладнень, не допустив у повіти Холмщини призначеного урядом України губерніального комісара, а сприяв проведенню тут виборів до польської Регенційної ради. Австро-угорські власті саботували виконання Брестської ухвали про визначення постійного кордону між Україною та Польщею аж до розпаду імперії, коли влада в Холмщині була передана місцевим органам польського самоврядування. На початку ж листопада 1918 p., коли спалахнула революція в Берліні, польські війська зайняли територію Холмщини і Підляшшя, раніше окуповані німцями. Ці території стали базою подальшого просування поляків на терени Західної України.
(обратно)275
Буріан (Burian von Rajecz Stefan), граф, (1851–1922) — міністр іноземних справ Австро-Угорщині у квітні-жовтні 1918 р.
(обратно)276
Після роззброєння в квітні 1918 р. значна кількість Січових Стрільців знайшли прихисток у складі 3-го куреня 2-го Запорізького полку, 12-а сотня стала охороною Київського авіапарку, а 2-га сотня — комендантською сотнею у Верхньодніпровську.
У липні 1918 p., заручившись підтримкою Українського Національного Союзу, Рада Січових Стрільців почала клопотатися про відновлення формації. Внвслідок ускладненої політичної обстановки, тиску проросійських кіл, гетьман був зацікавлений у відданому національній ідеї війську. Після переговорів з делегацією у складі Є. Коновальця, А. Мельника, М. Матчака й В. Кучабського П. Скоропадський 23 серпня віддав наказ про формування Окремого загону Січових Стрільців у складі чотирьох піших сотень, кулеметної сотні, кінної розвідки і гарматної батареї. На листопад 1918 р. загін нараховував 46 старшин, 816 підстарший і стрільців, мав 12 кулеметів, 4 гармати.
(обратно)277
Прагнучи виграти війну до прибуття на фронт американських військ, німці в березні — липні 1918 р. провели на Західному фронті 4 наступальних операції, проте досягли ціною тяжких втрат лише тактичного успіху. 8-15 серпня союзники завдали удару у відповідь в ході Ам'єнської операції. Головну роль в наступі на Марні 15–17 липня і обороні 8-15 серпня відігравали 2-та та 18-та німецькі армії.
(обратно)278
Малінов Олександр (1867-?) у вересні-листопаді 1918 р. очолював коаліційний уряд Болгарії.
(обратно)279
фоп Гінце П. - штатс-секретар відомства закордонних справ Німеччини.
(обратно)280
Иоффе Адольф Абрамович (1883–1927) — учасник революційного руху з 90-х pp. XIX ст., член компартії з липня 1917 р. Учасник Жовтневого повстання 1917 р. у Петрограді, голова Військово-революційного комітету.
У 1918 р. очолював російську делегацію на переговорах з країнами Четвірного союзу в Брест-Литовську, потім був комісаром іноземних справ і соціального забезпечення, послом РРФСР у Німеччині. Як діяльний учасник інспірування в Німеччині революції, висланий звідти з усім штатом посольства 6 листопада 1918 р.
У 1919 р. — член Ради робітничої і селянської оборони радянської України, 1920 — нарком Державного Контролю УРСР. З 1921 р. на дипломатичній роботі. Вкоротив собі віку.
(обратно)281
«lhre Durchlauchi» — «Ваша Світлість» (нім.).
(обратно)282
Мабуть, йдеться про Дурново Петра Миколайовича, (1845–1915). У 1884–1893 pp. він очолював Департамент поліції, у 1900–1905 pp. був товаришем (заступником) міністра, а в 1905–1906 pp. - міністром внутрішніх справ Росії. Вживав жорстких заходів для придушення революційного руху, що не могло не імпонувати Вільгельмові II у скрутний для німецької монархії час.
Крім того, у лютому 1914 р., очолюючи праву фракцію Державної Ради, П. М. Дурново подав цареві меморандум, в якому доводив, що війна Росії з Німеччиною суперечить інтересам обох держав, призведе до військової поразки Росії, революції та загибелі самодержавства.
Його брат, Іван Миколайович Дурново (1830–1903), був міністром внутрішніх справ Росії у 1889–1895 рр. і головою Комітету міністрів у 1895–1903 рр. Обидва доводилися дядьками дружині гетьмана П. Скоропадського.
(обратно)