Тим часом Західна армія готувалася до завдання, отриманого 7 квітня. Водночас із прикриттям межі Лемпяаля — Пяйянне вона мала зайняти залізницю на Порі по всій довжині, після чого головні сили мали просуватися на південь через Гямеенлінну, а менші формації — на Варсінайс-Суомі. Виправу було призначено на 20 квітня.
Проте активність ворога порушила ці плани. 8 і 9 квітня військові довелося напружувати всі сили, щоб відбити низку атак на заході від Тампере. Водночас надходили повідомлення, що червоні залишають Порі і його околиці. Правий фланг Західної армії під командуванням генерал-майора Ліндера почав наступ, розбив ворожий ар’єргард і ввійшов 13 квітня до Порі, а 17-го — до Рауми. Уся залізниця на Порі була тепер в наших руках, а ворог відступав на південний схід, палячи і грабуючи села на своєму шляху.
На ділянці під Лемпяалею, де командувачем після генерал-майора Вілкмана став полковник Ялмарсон, ворог тим часом теж перейшов у наступ, і виникли деякі критичні ситуації. Однак і там позиція стабілізувалася після того, як надійшло підсилення.
Німецька Балтійська дивізія з бойовим кількісним складом 7000 вояків і 18 гармат висадилася в Ганко, не зустрівши жодного опору. Існувала небезпека, що в столиці зчиниться різанина і буде знищено унікальні культурні й матеріальні цінності, тому я скерував Балтійську дивізію туди. Польова армія супротивника трималася в тіні, і після нетривалих сутичок із деякими невеликими загонами німці 11 квітня вийшли на підступи до Гельсінкі.
Щойно звістка про прибуття німців дійшла до столиці, уряд заколотників і диктатор-головнокомандувач Маннер зі штабом утекли до Виборга. Російський Балтійський флот і його аагресивні матроси-революціонери відповідно до укладеної 5 квітня з німцями угоди залишили Гельсінкі[40]. Отже, оборону столиці тримали лише червоні гвардії, що їх власне керівництво покинуло в скрутному становищі. 12 числа німці ввійшли до Гельсінкі за підтримки шуцкорівських загонів, які вже перебували в місті, а 14 квітня зайняли все місто. Коли було забезпечено постачання німецької дивізії через Гельсінкі, вона почала марш на північ, маючи завдання дістатися до Рійгімякі.
Ворожі частини пробитого північно-західного фронту, близько 15 000 вояків, відступали через Тойялу і Гямеенлінну в бік Лагті. До них долучилися кілька тисяч вояків із місцевих, створених у Варсінайс-Суомі, червоних гвардій. У цій ситуації німецька бригада, висадившись у Ловійсі, стала безпосереднім стратегічним чинником. Полковник барон фон Бранденштайн і його військо кількістю 2000 вояків і 8 гармат рушили на Лагті і 19 квітня здобули місто після запеклих боїв. Коли назавтра маленька бригада досягла контакту із батальйоном Західної армії, що рухався з півночі, західну частину ворожого війська було цілковито ізольовано.
Коли вдалося провести телефонний зв’язок до Міккелі, полковник фон Бранденштайн зателефонував мені для рапорту, і я привітав його з тим, що він проторував собі шлях до Лагті такими малими силами. А що місто треба було втримати, а також перекрити шлях на схід ворогові, який наближався, я поцікавився думкою полковника, чи здатен він без підмоги протистояти майбутнім спробам пробити оборону. Відповідь була ствердною. Непокоячись, що нерівний бій може стати непосильним для бригади, я повторив своє запитання того самого вечора, але полковник фон Бранденштайн не передумав. І він таки вистояв, хоча згодом, за тиждень, йому довелося сутужно.
Коли ворожі маси, відступаючи, незабаром опинялися в дедалі скрутнішому становищі на ділянці між Лагті та Ламмі, треба було готуватися й до відбивання шалених спроб пробитися в північному напрямі. Тому я наказав зосередити головні сили генерал-майора Ліндера на лівому фланзі Західної армії. Генерал-майор фон дер Ґольц, який силами однієї бригади заволодів залізничним вузлом Рійгімякі, дістав наказ рухатися на Гямеенлінну. Тим часом німці уперше зайшли в сутички з польовою армією супротивника і зазнали чималих до втрат. 26 квітня вони здобули Гямеенлінну. Назавтра до міста прибув один ескадрон Уусіманського драгунського полку, і тоді Західна армія досягла ще одного контакту з німцями. На той час більшість ворожих сил, відступаючи, вже проминула Гямеенлінну, і лави, що сунули з різних боків, урешті, як я й припускав, зібралися на заході від Лагті.