Ця остання десятиденна операція визвольної війни піддала військо суворому випробуванню, але воно блискуче з нею впоралося. Особливо це стосується єгерських полків та їх чудового офіцерства й унтер-офіцерства. Командирами більшості підрозділів Східної армії були єгері, і на цих посадах вони продемонстрували командирські здібності. Загалом і в цілому це військо вже стало ударною силою, хоч і вад не бракувало — надто в службі зв’язку, де багато доводилося імпровізувати. Це й було головною причиною того, що не вдалося налагодити взаємодію між групами Вілкмана і Сігво, і це ускладнило керування на всіх рівнях.
Святкування перемоги розпочалося вранці 1 травня відправою в середньовічній церкві, де, за переказами, поховано Мікаеля Аґріколу. Через те що росіяни використовували були церкву за зерносховище, я телеграфом розпорядився довести її до стану, гідного для свята. Проповідь виголошував єпископ Савонлінни Колліандер, а після відправи військо зібралося для параду. У моєму наказі були такі слова:
Ось майорить над цим замком фінляндський прапор, і тепер Виборг знову стане твердинею, яка захищатиме Фінляндію — але вже не так, як раніше, не як край, який є частиною іншої держави, а як велику, самостійну, вільну Фінляндію. Вашою кров’ю, відважна арміє, здобуто рівноправність Фінляндії з іншими європейськими народами. З високо піднесеним чолом може тепер крокувати фін як господар у власній країні. Я сподіваюся, що різні підрозділи фінляндської армії, які пліч-о-пліч проливали кров за дорогу Вітчизну, в цих боях досягли побратимства і набули одностайності, і лише це може зробити фінляндську армію військом, яке забезпечує свободу для народу і є страшним для ворога. […] І нехай кров, якою ми вибороли незалежність, сприяє тому, щоб увесь наш народ піднісся над дрібницями й суперечками, які розколюють і ослаблюють його, і нехай завдяки цій національно-визвольній війні патріотизм у нашому народі здійметься так високо, що кожен змагатиметься за те, щоб дати своїй країні якнайбільше. Національне піднесення і самопожертва, грандіозні зусилля, відвага і тверда віра в майбутнє, виявлені фінляндським народом під час цієї війни, є запорукою того, що наше майбутнє закладене на міцних підвалинах.
Після параду я запросив на імпровізований обід почесних гостей: голову виборзького апеляційного суду, єпископа Савонлінни, голову Ради міських уповноважених, вище командування Східної армії та інших. У своїй промові, адресованій голові апеляційного суду, я вшанував членів цього суду, яких наприкінці періоду зросійщування було через свою законослухняність запроторено до петербурзьких в’язниць, та всіх інших незламних борців, які страждали за свободу Вітчизни.
Відповівши, як міг, на промову, виголошену німцем-зв’язковим Ставки німецькою мовою, я сказав єпископу Колліандеру, який сидів поруч за столом: «Моєю німецькою годі хвалитися — ви ж це найліпше знаєте, адже провалили мене на передстудентських іспитах, і мені довелося перескладати усний іспит через багато тижнів по тому, як товариші вже мали матуру». «Та не може цього бути», — вжахнувся єпископ.
Між західним та східним войовищами лежали промислові райони Кюменлааксо, куди вдалося добутися з Гяме й Карелії розпорошеному бунтівному війську. Ще в той час, коли не було досягнуто розв’язки ні в Лагті, ні в Виборзі, я вирішив очистити цей терен, адже законослухняному населенню загрожували криваві репресії[42]. 27 квітня генерал-майор Ліндер, командувач савоянського війська, підсиленого загонами Західної і Східної армій, дістав завдання захопити останній осередок заколотників, розташований у Кюменлааксо.
Генерал-майор Ліндер скерував своє військо зосередженим маневром до гирла р. Кюмійокі, і 4 травня савоянці й карели, просуваючись наввипередки, дісталися до Гаміни, звідки ворог утік до Котки. Ще того самого дня було здобуто Котку, і всі бунтівники, що перебували в промисловому районі, здалися. За кілька годин по тому до порту причмихали три російських судна, щоб витягти бунтівників із халепи, — і нам дістався добрячий трофей! У полон потрапило загалом 9000 осіб, а серед трофеїв були 51 гармата, 150 кулеметів і два панцеропоїзди. З останніми силами бунтівницької армії наше військо розправилося майстерною і швидкою операцією.
42
На жаль, кривавим лиходійствам не вдалося запобігти, попри швидкі дії. Лише в районі Коуволи було брутально вбито кількасот осіб, серед них п’ятьох священиків.