Господаря було обдаровано величезним апетитом, тому бенкет протривав добрих п’ять годин. Присутніх розважала строкато вбрана театральна трупа, яка виступала під терликання музики. Прийшло й близько сотні непроханих гостей, які витріщалися більше на тих, хто сидів за столом, ніж на акторів.
Відправивши возом більшість спорядження до Сіаньфу великою головною дорогою, я вирушив 17 березня до славетного монастирського міста Лабран, розташованого за 150 кілометрів од Ланьчжоу на кордоні з Тибетом. Перша поїздка до окружного міста Ґочжоу проходила лисими горами й суворими долинами. Воєначальник Ґочжоу на ім’я Ма-ґа-ліан, міцний і розумний чоловік, був дунганом. Генералом він став за те, що залізною рукою придушив останнє повстання серед власного племені, яке в цих краях становило більшість.
Із дунганськими священиками я розмовляв про походження цього племені. На їх погляд, дунгани були турками, що перебралися до Китаю. Наука погоджується з ними принаймні в тому, що дунгани мігрували сюди з Центральної Азії й походять від давніх уйгурів. Ті під час турецького панування перейняли мусульманську віру. Згодом дунгани китаїзувалися в усьому, крім релігії.
Мандрівні розбійники робили дорогу на Лабран непевною, тому посадовці змусили мене взяти конвой із чотирьох вояків. Двоє з них були озброєні рушницями, а ще двоє несли на плечах величезні шаблі!
Раз у раз ми зустрічали групи прочан, що поверталися з Лабрана: дідусі з виразними обличчями в глибоких борознах зморщок, погойдуючи молитовними млинками[12], бурмотіли молитви, слідом за ними йшли напівголі бабці зі зморшкуватими обличчями, немов укритими темно-брунатною пергаментуватою патиною. Прочанський костур увінчувався тризубом, під яким було почеплено торбинку з червоної чи жовтої тканини.
Привілейованим населенням були тангути. Про їхнє давнє панівне становище досі нагадувало войовниче вбрання: навіть у полі вони тримали на поясі довгий меч. Оселі в тангутів мали пристойніший вигляд, ніж у китайців, і були незрівнянно ліпшими, ніж у сартів.
Увечері 25 березня переді мною завиднівся Лабран, чиї численні позолочені дахи і вершини веж виблискували при вечірньому сонці. Мене здивувало, що монастир такий великий: насправді були всі підстави називати його цілим містом, адже в ньому було 18 більших і 40 менших храмів, а також, як казали, близько 3000 лам. Моїм пристановищем стало маленьке тангутське село за межами Лабрана.
Для своїх відвідин я попросив паспорт і рекомендаційний лист у ланьчжоуського даотая, однак, попри численні обіцянки, він чомусь не виконав мого прохання. Отож я вирушив у дорогу зі сподіванням, що ці документи видасть мені ґочжоуський мандарин. Паспорт він мені справді оформив, а от рекомендаційного листа мав написати його начальник, який мешкав у Сюньхуатині, й він не встиг дійти до мого від’їзду. Важко сказати, як би його відсутність уплинула на мої відвідини монастиря.
Я пішов до двох найстарших лам, щоби попрохати дозволу на візит пошани до ґеґена, втілення Будди, і на відвідини храмів. Душпастирі буквально розтанули в усмішках та уклонах. Я подарував їм по новесенькому хадаку[13], по коробочці нюхального тютюну і дзеркалу, а у відповідь отримав два потертих хадаки. Увічливо всміхаючись, один із лам повідомив, що ґеґен захворів, але аудієнцію можна дістати, якщо я трохи зачекаю. Мої подарунки він принаймні взяв, щоб одразу занести адресатові. На широкий хадак я виклав шматочок шовкової тканини, годинник із малюнком на корпусі, срібний ланцюжок і просту каблучку, яку зняв із пальця для підсилення ефекту. Коли я вже втомився чекати, повернувся лама. На жаль, ґеґен не мав змоги прийняти мене, але в храмах я зможу побувати назавтра, і для цього мені призначено ламу за поводиря.
Увечері до мене прийшло двоє лам, які вручили великий шкіряний мішок із мідними монетами і здивувалися, коли я не взяв грошей, а захотів отримати лише хадак, який додавався до подарунка. Пояснення, що гроші відповідають доброму запрошенню на обід, не допомогло, і лами пішли собі, однак невдовзі повернулися, несучи добрячу кількість м’яса, від якого я не міг відмовитися.
12
Молитовні млинки — мідні, часто надзвичайно гарні циліндри, на які накручено аркуші з молитвами. Поки людина несе млинок і обертає його в один бік, вона захищена від лихих духів.