Після свого виступу генерал Йодль попросив фінів висловити їхню позицію. Генерал-лейтенант Гайнрихс заявив, що делегація із цікавістю вислухала всю інформацію, але не має повноважень обговорювати ні політичні, ні військові питання. Якщо Фінляндія зазнає російської агресії, вона й надалі оборонятиметься, але делегація не могла навіть на той гіпотетичний випадок робити жодних заяв із зобов’язаннями щодо оперативних питань. У разі війни між Фінляндією й СССР в умовах, що окреслив ґенерал Йодль, невеликий фінський загін міг би взаємодіяти з німцями на узбережжі Північного Льодовитого океану. Натомість сил навряд чи вистачить, щоб підсилити німецьке військо в наступі на Мурманську залізницю. Річ у тому, що все приступне військо потрібне для захисту життєво важливих районів країни. А якщо існуватимуть передумови для наступу, ми маємо насамперед дістатися до інвазійної брами на Карельському перешийку й на північ від Ладозького озера, що дозволить неабияк скоротити лінію фронту. Щодо бази росіян на Ганко — ми навряд чи можемо думати про досягнення чогось більшого, ніж її нейтралізацію.
На це генерал Йодль зауважив, що для здобуття Ганко безперечно доведеться залучити чимало техніки, а також частини зі спеціальним вишколом, і що із цим районом слід поводитися пасивно, доки не врегулюється становище на південному березі Фінської затоки. Він з розумінням поставився до того, що делегація не може брати на себе жодних зобов’язань, і попросив поінформувати його про ставлення Фінляндії до побажань, висловлених в доповіді, через емісара, якого буде послано до Гельсінкі.
За приклад оптимізму військового керівництва Німеччини можна навести обмін думками, що відбувся за обідом по закінченні дискусії. Генерал-лейтенант Гайнрихс зазначив: Німеччина в разі кампанії на сході знову воюватиме на два фронти, що під час Першої світової призвело до її краху. На це генерал Йодль відповів, що Німеччина вже не має Західного фронту: «Війну на заході фактично завершено!».
Назавтра делегацію прийняв у Берліні начальник Генерального штабу генерал-полковник Гальдер. Виклавши загальну ситуацію, він заговорив про фінляндсько-німецьку взаємодію й пішов набагато далі, ніж генерал Йодль: німці сподівалися на участь Фінляндії в операції проти Ленінграда. Генерал-лейтенант Гайнрихс повторив, що він не має права обговорювати це питання, яке виходить за межі його компетенції. Фінляндія хоче зберегти свій нейтралітет, якщо російська агресія не змусить її відступити від цього курсу. Але і в такому разі Фінляндія, як Гайнрихс зазначав під час попереднього візиту в грудні 1940 року, утримається від наступу на Ленінград. Гальдер теж висловив побажання, щоб емісара, який поїде до Фінляндії, поінформували про те, яку позицію посядуть уряд і військове керівництво нашої країни щодо висловлених ним думок.
У військовому щоденнику німецької Ставки було виявлено такий запис від 1 червня 1941-го: «Підготовчі[39] перемовини з Генеральним штабом Фінляндії почато 25 травня 1941 року». Запланований приїзд емісара не відбувся з невідомої причини.
Те, що німецько-російські стосунки загострилися, підтверджувало збільшення кількості призовників у Німеччині, а також масштабне перевезення війська на схід. Утім керівництво нашими зовнішніми відносинами, як і дипломатичні кола загалом, гадали, що Москва поступиться німецьким вимогам і війна не на порозі. Посли СССР і у Фінляндії, і в інших країнах теж запевняли про готовість іти ледь не на будь-які поступки.
У другій половині травня міністерство закордонних справ Німеччини поцікавилося, які побажання матиме Фінляндія, щоб можна було взяти їх до уваги на перемовинах із совєтським урядом, які тоді відбувалися і, як сподівалися німці, мали мирно врегулювати напружене становище. Після появи відповіді, написаної 30 травня на нараді в президента республіки, міністр Ківімякі дістав такі вказівки: Фінляндія сподівається, що результатом перемовин стануть гарантії незалежності країни, а також постачання харчових продуктів й імпорту сировини. Крім того, ми сподівалися на врегулювання ситуації з кордоном. У такому разі СССР потенційно зберігав би у себе ті райони на Карельському перешийку, які можна вважати конче потрібними для безпеки Ленінграда, тимчасом як Фінляндія мала б відповідну компенсацію у Східній Карелії з урахуванням етнографічних та стратегічних аспектів.
Ці сподівання, звичайно, можна вважати дуже оптимістичними, але такі тези було тоді випрацьовано для розгляду фінляндського питання на перемовинах. У Фінляндії не існувало жодних ілюзій, наче Німеччина, торгуючись із Совєтським Союзом, важитиме власними інтересами, щоб дбати про фінські. 10 червня 1941 року посол Ківімякі доповів, що, як повідомило міністерство закордонних справ Німеччини, нашу позицію було сприйнято доброзичливо. Утім невдовзі нам довелося констатувати, що інформацію про перемовини висмоктано з пальця і все це просто містифікація.