Выбрать главу

20 червня ворожа 21-ша армія почала наступ між Виборгом і Вуоксою, досягши чималого успіху. Виборг ми втратили після короткого бою, який за рівнем жорстокості годі було порівняти з поєдинками за це давнє місто в останні дні Зимової війни. Падіння Виборга стало важким ударом по бойовому дусі й означало втрату важливого з огляду на стратегічні й топографічні умови опорного пункту, який мав би чинити опір чималим силам. Крім того, у ворога тепер був трамплін для подолання Виборзької затоки. Попри неодноразові масовані атаки, звідти він не зміг пробитися далі на захід, бо на цьому напрямі 10-й дивізії під проводом полковника Саавонйоусі і новоприбулій зі Східної Карелії 17-й дивізії під командою генерал-майора Сундмана вдалося створити міцну оборону.

Протягом 20–24 червня росіяни спрямовували шалені удари на всьому фронті між Виборзькою затокою й Вуоксою, а крім того, на центральній вуоксенській ділянці здійснили атаку на плацдарм під Вуосалмі. Підсумки штурму ВКТ-позицій обмежувалися тим, що лише під Виборгом і на північному сході від міста ворогу вдалося відтиснути оборонців на кілька кілометрів, але й тут наше військо стабілізувало становище. Підсилення зі Східної Карелії надходило рівномірним потоком. 24 червня прибула 11-та дивізія, а 6-та мала підійти лише за кілька годин по тому. Більше не було чого чекати, адже від 20 червня військо у Східній Карелії теж зайшло в бої.

Нестача штурмовиків і бомбардувальників призвела до того, що налети на місця зосередження російської техніки не дали бажаного ефекту. Тому я визнав конче потрібним запитати генерала Ерфурта, чи може німецьке командування надати нам кілька загонів «Штуки»[43] . На моє звернення відповіли згодою, після чого німецькі літаки успішно взяли участь в оборонних боях. А ще я поцікавився можливостями передати нам кілька дивізій, а також протитанкову зброю і боєприпаси, яких ми потребували в чималій кількості. То була прелюдія до виснажливих перемовин, які скінчилися підписанням так званого пакту Рибентропа.

Тут варто перервати опис бойових дій на войовищах і розповісти про події на політичній арені.

Президент Рюті, який щодня зв’язувався з міністром оборони й зі мною, а отже, уважно стежив за розвитком ситуації, вважав, що для досягнення миру конче треба сформувати новий уряд. 15 червня він запитав мене, чи погоджуся я стати прем’єр-мініст­ром. Я рішуче відмовився, бо не міг залишити посаду головнокомандувача у хвилину найбільшої біди.

Кілька днів по тому президент відвідав мене у Ставці, щоб повідомити про намір скласти повноваження, якщо я погоджуся бути його наступником. Я вважав, що мушу відхилити й цю пропозицію. А що стосується формування нового уряду, я порекомендував генерала Вальдена на пост прем’єр-міністра і ще висловив думку, що з гірського радника Котилайнена вийшов би гідний міністр оборони. З огляду на добрі стосунки з Англією, які має міністр Рамсай, бажано залишити його на посаді міністра закордонних справ. Тут я дізнався, що до Вальдена вже зверталися, але він за пильною порадою лікаря відмовився.

Коли минуло ще кілька днів, я вважав слушним повідомити президента, що, на мою думку, небажано формувати новий уряд до того, як стабілізується ситуація. Такі дії, з одного боку, згубно вплинули б на настрої в армії, а з другого — поставили б під загрозу закупівлю товарів з Німеччини.

21 червня президент республіки знову прибув до Ставки в супроводі міністра закордонних справ і міністра оборони. Доповідь про становище на фронтах, яку зробив головний квартирмайстер, засвідчила, наскільки критичною стала ситуація.

Щойно президент Рюті повернувся до столиці, як увечері 22 червня до нього несподівано приїхав з візитом міністр закордонних справ фон Рибентроп. Мета цього відвідання підтверджувала наші передчуття, що Німеччина хоче скористатися нашою кризовою ситуацією. Зазначивши про нагальність мати гарантії того, що німецькі товари «не потраплять до небажаних рук», фон Рибентроп повторив вимогу підписати німецько-фінляндський пакт, у якому Фінляндія зобов’яжеться не укладати сепаратного миру.

Підписання такої угоди було обов’язковим для отримання зброї, боєприпасів і зерна, без яких ми не змогли б контролювати ситуацію, а також створити вихідні позиції для мирних перемовин. З огляду на серйозність становища я визнав, що мушу зректися колишньої позиції стосовно такого зобов’язання. Угоду можна було підписати, але лише й тільки за умови, що цим одноособово зв’яже собі руки президент, а не уряд і парламент.

вернуться

43

«Юнкерс-87»