Без щедрої допомоги зброєю і амуніцією, яку надавали Швеція й західні держави, ми не змогли б стільки часу битися проти незліченних ворожих гармат, танків і літаків.
На жаль, цієї вишуканої обіцянки про допомогу, яку давали західні держави, не вдалося втілити в життя, бо наші сусіди, дбаючи про себе, не дозволили транзит війська.
Витримавши шістнадцятитижневі криваві бої без спочинку ні вночі, ні вдень, наша армія ще й сьогодні стоїть непереможна перед ворогом, який, попри жахливі втрати, лише кількісно зростав. Наш тил, у якому незліченні повітряні налети сіяли страх і смерть серед жінок і дітей, не похитнувся. Наші спалені міста і зруйновані села далеко за лінією фронту аж до західних кордонів є красномовним свідченням того, що довелося пережити цьому народові за останні місяці.
Наша доля важка, і нам доводиться залишати чужій расі, з інакшим світоглядом та інакшими моральними цінностями, землю, коло якої ми працювали з потом і мозолями впродовж століть.
Проте ми мусимо твердою рукою братися до будівництва, щоб на теренах, які в нас лишилися, поставити домівку для тих, хто став безпритульним, і дати всім кращі можливості для заробітку. І ми маємо, як і раніше, бути готовими боронити нашу меншу Вітчизну з такими самими рішучістю й міццю, з якими боронили неподілену Вітчизну.
Ми з гордістю усвідомлюємо, що в нас є історична місія, яку й далі виконуємо: захист західної цивілізації, який століттями був часткою нашого спадку. Але ми знаємо й те, що до останнього гроша сплатили борг, який мали перед Заходом.
Я вже торкався найголовніших причин провалу російського бліцкригу. Напевно, доречно буде доповнити їх узагальненими роздумами й оглядом того, що саме породило таке негативне уявлення про дії Червоної армії в Зимовій війні, а надто що це уявлення відіграло неабияку роль у великій війні. Якби загальне враження про дії СССР у війні проти Фінляндії не було таким невигідним, Німеччина навряд чи аж настільки недооцінила б військовий потенціал російського велетня й повторила б помилку Наполеона.
На чому ґрунтувалося уявлення про Червону армію, яке поширилося після Зимової війни?
Без сумніву, найбільше впадала у вічі диспропорція між величезними зусиллями й незначними результатами. Уже в перший тиждень війни проти Фінляндії було кинуто несподівано великі сили. Як я зазначав, їх кількість сягала 26–28 піхотних дивізій, а згодом аж 45, з яких 25 перебували на Карельському перешийку, а 20 — на Східному фронті. Їх підсилювали корпусна й армійська артилерія та окремі механізовані частини. Загальна кількість танків становила близько 3000, більшість з яких були середніми й важкими. Уся Червона армія, за винятком частин на Далекому Сході, мала у складі близько 110 дивізій, а до того ж 5000–6000 сучасних танків[21]. Це означало, що майже половину кадрових дивізій, які дислокувалися в європейській частині Росії і в західному Сибіру, було мобілізовано на війну проти Фінляндії. Якщо врахувати спеціальні підрозділи, кількість ворожих сил сягала майже мільйона вояків, частина з яких мали певний бойовий досвід з польської кампанії.
Цікаво, що наступальну армію було зібрано щонайменше із сімох військових округів. Крім Ленінградського, військо надійшло з Московського, Калінінського, Орловського, Білоруського, Харківського й Одеського округів. Тобто фінляндська кампанія безпосередньо не стосувалася лише чотирьох округів європейської частини Росії (Київського, Приволзького та обох кавказьких). А тому більшість європейської частини СССР спіткав шок від невдач і поразок.
Характерна помилка найвищого червоноармійського командування полягала в тому, що воно розпочало воєнні операції, недосить зваживши на основні чинники у війні проти Фінляндії — характер войовища й силу супротивника. Недооцінювання другого було зрозумілим з огляду на слабкість нашої матеріально-технічної бази. Більше варте уваги те, що російське військове керівництво не збагнуло: організація їхнього війська була занадто громіздкою як на північну місцевість і зимові умови. Як могло військо з рівнинних країв, навіть якщо воно звикло до суворих зим, воювати в лісистій місцевості, якої зроду не бачило? У Ленінградському, Калінінському, Московському військових округах росіяни могли тренуватися в умовах, які відповідали тим, що трапилися їм у Фінляндії. Хибна оцінка нашої сили опору свідчить про легковажність, з якою було розроблено план воєнних дій, а також про сліпу віру росіян в необмежені можливості сучасної техніки. У цій царині їхні військові теоретики раніше від інших створили доктрини, які згодом на польських рівнинах застосували німці. Але Фінляндія, країна лісів, не була Польщею!
21
Загальна кількість російських танків станом на кінець 1939 року була приблизно 15 000, з яких, утім, лише близько 6000 — сучасного типу («Кристі» й «Вікерс»). Але в Зимовій війні застарілі танки участі не брали.