Серед інших країн, які з розумінням поставилися до наших потреб, насамперед назвімо Швецію, яка передала нам 80 000 гвинтівок, 500 одиниць автоматичної зброї, 85 протитанкових гармат, 112 польових гармат і гаубиць, 104 зенітних гармати, 50 мільйонів гвинтівкових набоїв, 300 000 артилерійних набоїв, 25 літаків, а також бензин та амуніцію. Невелику частину зброї було позичено, і після війни ми по змозі повертали її. А завдяки тканині, що її нам на радість надіслала Швеція, з’явилася змога впродовж грудня забезпечити польову армію шинелями.
Цінну допомогу ми отримали і з Італії, зокрема зо три десятки винищувачів і кілька зенітних гармат. Крім того, Угорщина надіслала зенітну техніку, а також міномети, боєприпаси й ручні гранати, а Бельгія — головно боєприпаси. Унаслідок того, що Німеччина не дозволила транзит цих матеріалів із зазначених країн, їх теж доводилося перевозити або через Францію й Англію, або навпростець морем до норвезьких портів. Тому й вони доїхали до нас частково на завершальній стадії війни, а частково аж після укладання миру. Німеччина, яка ще під час фінсько-російських перемовин холодно поставилася до нашої країни, ретельно дбала про те, щоб фінляндська війна не нашкодила її стосункам з СССР. 8 грудня 1939 року граф Чано записав у своєму щоденнику, що Німеччина начебто передала Фінляндії зброю зі своїх польських трофеїв. Це не так: відповідні перемовини не дали результатів, бо Оберсте Геересляйтунґ заборонив її постачання.
Зате ми мали змогу замовити у Сполучених Штатів Америки винищувачі, артилерію й боєприпаси і закупити в Іспанії деякі матеріальні засоби, які частково складалися зі зброї, що її надіслав СССР республіканцям у часи іспанської громадянської війни. Дещо надійшло з Данії та Норвегії — амуніція і невеликі партії військових матеріалів. Годі недооцінити те, що зброя, яку постачало багато різних країн, була врешті зібранням усіляких калібрів і типів. Це завдало труднощів і плутанини що з навчанням, що з поповненням запасів. Крім того, доконечна потреба купувати все приступне призвела до того, що це доводилося робити за набагато більшу ціну, ніж якби ми придбали такі матеріали в мирний час.
Питання військової підмоги вперше розглядав Conseil Suprême, найвища військова рада західних держав, 19 грудня 1939 року. На тому засіданні думки дуже різнилися. Пропозиція прем’єр-міністра Даладьє щодо відряджання війська не знайшла відгуку в британців, які побоювалися, що такі дії призведуть до розриву з СССР. Незважаючи на це, Даладьє на початку січня наказав формувати експедиційний корпус.
Ще одна пропозиція, утілення якої в життя мало б велике значення, теж провалилася через протидію британців. Частину польського флоту, три есмінці й два підводних човни — один з яких славетний «Ожел»[26] — було введено до складу британських військово-морських сил. Голова польського еміграційного уряду, генерал Сикорський заявив про готовість дозволити цим суднам вдатися до операції проти порту Петсамо, щоб блокувати його і цим перетяти комунікації десантованих там росіян з Мурманськом. Щоправда, пора року не сприяла операціям легких бойових одиниць у штормових водах Північного Льодовитого океану. Але, мабуть, існувала можливість за допомогою плавних баз, замаскованих під польські судна, здійснювати несподівані рейди біля узбережжя Північного Льодовитого океану, де німецькі субмарини могли діяти ще під час Першої світової війни. Британці чинили опір і французькій пропозиції надати право польським одиницям оперувати з французьких баз. Прикро, що задум генерала Сикорського не було зреалізовано, адже СССР завжди вразливо реагував на все, що відбувалося біля узбережжя Північного Льодовитого океану.
Те саме сталося і ще з однією пропозицією генерала Сикорського — сформувати польський допоміжний корпус, набраний з інтернованих у Латвії й Литві польських сил, кількість яких сягала 20 000 вояків і на часткове звільнення і перевезення до Швеції яких погодилися названі країни. З огляду на СССР було визнано неможливим безпосередньо перевезти військо морем до Фінляндії. Однак план провалився через опір шведської влади. А інтернованих поляків спіткала гірка доля, коли трохи згодом балтійські країни було приєднано до СССР.
26
Як було зазначено вище, «Ожел» вийшов з талліннського порту 18 вересня 1939 року і після численних пригод добувся до британських вод.