Проте Фінляндія має зважати й на власну безпеку. Цю обставину нещодавні події зробили ще важливішою.
Фінляндський уряд вважає, що передавання земельних площ на підставі угоди може відбутися лише завдяки їх обміну.
Фінляндський уряд вважає очевидним, що за приватну власність на теренах, які буде передано, треба заплатити компенсацію.
Совєтський уряд відповів 5 лютого, повідомивши, що пропозиція фінляндського уряду не годиться для того, щоб на її основі розпочинати перемовини. Того самого дня Conseil Suprême ухвалив надіслати до Фінляндії війська західних держав. Це дало урядові сподівання, що Швеція й Норвегія для уникнення інтервенції, яка могла втягнути їх у війну, активніше стануть на бік Фінляндії, а також що Совєтський Союз — якщо встоїть наша оборона — буде схильнішим почати мирні перемовини. Масований наступ ворога, розгорнутий 1 лютого, на той час був уже в повному розпалі.
Прем’єр-міністр Рюті й міністр закордонних справ Таннер 10 лютого відвідали мене в Ставці й отримали докладну інформацію про воєнне становище. Був присутній і генерал-майор Вальден, мій представник в уряді. Я наголосив на тому, якою тривожною є ситуація на перешийку внаслідок величезної переваги супротивника і його ураганного вогню, який не давав нашому війську ні хвилинки спочинку. Неспинна канонада день і ніч долинала до Ставки, розташованої за 160 кілометрів від фронту. Існувала небезпека, що в оборонців вичерпаються сили, та й боєприпасів лишилося мало.
Пани Рюті й Таннер зі свого боку розповіли про перемовини зі шведським урядом, який відхилив чергове наше прохання стосовно активної допомоги. Таннер описав свої розмови з послом СССР у Стокгольмі, мадам Коллонтай. З’ясувалося, що росіян особливо цікавило, як саме Фінляндія може задовольнити їхню вимогу про базу на вході до Фінської затоки. Сторони обговорювали різні альтернативи замість Ганко. Я зі свого боку порекомендував віддати острів Юссаре, який містився між Ганко й Порккалою вдалині від узбережжя. Завдяки цьому, як здавалося, зберігався шанс, хоча й мінімальний, на продовження перемовин.
Що стосується ухвали від 5 лютого, якою Conseil Suprême вирішив розпочати інтервенцію, на цей чинник теж треба було зважати, хоча на той час ми не знали подробиць. Хоч ця ініціатива нас потішила, існувало побоювання, що допомога не встигне надійти. А тому здавалося, що немає іншої ради, ніж далі вести перемовини з Кремлем.
Кілька днів по тому, 12 лютого, міністр закордонних справ повідомив, що отримав через Стокгольм частину вимог СССР. З’ясувалося, що Москва, попри все, наполягає на Ганко. Крім того, вона вимагала, щоб їй передали весь Карельський перешийок і терен на півночі від Ладозького озера.
13 лютого відбулася ще одна розмова між шведським урядом і міністром Таннером, який повторив наше прохання стосовно збройної допомоги. Відповідь полягала в тому, що не варто сподіватися на зміну позиції Швеції. Збройну діяльність важко здійснити технічно, і до того ж для неї потрібне схвалення риксдагу. Ба більше, такі дії могли спровокувати напад Німеччини на Швецію — подібні погрози вже лунали доволі неприховано.
Преса Швеції впродовж усієї війни з розумінням ставилася до фінляндських справ. Її кореспонденти у Фінляндії висвітлювали наші дражливі проблеми з тактом і симпатією. Тому було дуже неприємно й дивно, коли стокгольмська газета «Фолькетс даґблад політикен» 16 лютого 1940 року надрукувала демарш, висловлений у Стокгольмі фінляндським урядом, і негативну відповідь шведської сторони на «офіційне прохання Фінляндії надати допомогу». Ще більше прикрості ви́кликало те, що прем’єр-міністр Ганссон того самого дня поспішив оприлюднити комюніке, яке підтверджувало газетний допис. Крім того, міністерство закордонних справ і собі опублікувало схоже повідомлення. Важко зрозуміти, чому шведський уряд вважав, що він мусить зробити ті заяви, які і змістом, і формою послаблювали наші можливості досягнення прийнятного миру. Натомість у Москві вони, звичайно, викликали задоволення.
Три дні по тому було опубліковано відому, додану до урядового протоколу заяву короля Ґустава[27]. Якщо я правильно поінформований, причиною цього заходу було бажання короля пом’якшити тон зазначених комюніке, які, мабуть, стали для нього сюрпризом. Заява короля, яку він сформулював разом із наступником престолу й принцом Ґуставом Адольфом, була пройнята захопленням і симпатією до нашої країни, але, звичайно, не могла зарадити вже заподіяній шкоді.
27
Ось що 19 лютого 1940 року продиктував король для урядового протоколу:
«З власної ініціативи я сьогодні скликав уряд, щоб зробити таку заяву для урядового протоколу:
Моє бажання полягає в тому, щоб роз’яснити моєму шведському народові важке й відповідальне становище, у якому ми перебуваємо. Я вважаю своїм доконечним обов’язком намагатися якомога довше втримувати нашу країну поза фатальним конфліктом, який тепер існує у світі. А тому за повної підтримки уряду й риксдагу ми задекларували нейтралітет.
Я весь час із якнайбільшим захопленням стежу за героїчною боротьбою нашої братерської країни Фінляндії проти переважальної сили супротивника. Швеція від самого початку намагалася добровольцями й багатьма іншими способами допомагати цій країні, але я одразу сповістив Фінляндію, що, на жаль, не варто сподіватися на військову інтервенцію Швеції. Із сумом у серці я, ретельно все зваживши, дійшов висновку, що нам у теперішньому становищі варто й надалі дотримуватися цієї позиції. Річ у тому, що я маю тверде переконання: якби Швеція тепер втрутилася у фінляндську війну, перед нами постав би щонайбільший ризик бути втягнутими не лише у війну проти Росії, а й у війну між великими державами, а такої відповідальності я не можу на себе взяти. Крім того, у такій ситуації, ймовірно, стане неможливим надавати дуже потрібну для Фінляндії чималу допомогу, як це відбувається з нашого боку дотепер і як ми готові по-дружньому робити надалі.
Життєві інтереси Швеції, її честь і мир — це мета, яка завжди в мене перед очима. Я сподіваюся, що ми з Божою допомогою на вибраній нами дорозі зможемо уникнути всіх нещасть війни.
Батьківщина завжди неодноразово доводить мені свою довіру. А тому я щиро сподіваюся, що мій народ і в цій важкій ситуації зрозуміє і схвалить мої дії».