Відчуваючи всю непевність з допоміжною експедицією і будучи переконаним, що нам забракне сил, якщо війна ще триватиме всю весну, я 9 березня дійшов висновку: мені доведеться дати урядові категоричну пораду укласти мир. Що уряд, що парламентський комітет закордонних справ поділяли мою думку. 11 березня наша делегація в Москві отримала цілковиті повноваження. Водночас в останній момент ми зробили спробу з’ясувати остаточну позицію Швеції. Увечері шведському урядові було адресовано останній запит щодо того, як вони ставляться до транзиту й чи готові після війни укласти оборонний союз із Фінляндією. Назавтра надійшла відповідь. Від транзиту Стокгольм категорично відмовився, а стосовно оборонного союзу повідомив, що «шведський уряд готовий розглянути можливості для його укладення».
Того самого багатого на події дня, 11 березня, французький і британський уряди опублікували кожен свою декларацію, у яких заявили про намір допомогти Фінляндії, якщо ми цього лиш попросимо. Однак з огляду на всі непевні чинники, що їх зумовило б подальше тривання війни, фінляндська делегація пізно ввечері 12 березня підписала мирну угоду.
Умови її були вкрай важкими. До Росії відійшли весь Виборзький лен з містами Виборг, Сортавала й Кякісалмі, а також острови Фінської затоки і Ганко з околицями, відданий в оренду на тридцять років. На півночі Фінляндія втратила свою частину півострова Рибальського, а також чималі терени в Саллаа й Куусамо. А ще було поставлено вимогу, щоб Фінляндія погодилася впродовж року, якщо можливо, збудувати залізницю від Кеміярві до нового кордону в районі Саллаа. За повернення петсамського краю ми, можливо, маємо дякувати інтересам британців у розташованих там нікелевих копальнях.
Віддана територія мала площу 40 000 квадратних кілометрів, а мешкало на ній 12 % населення всієї країни. Це означало, що приблизно 500 000 людей довелося залишати рідний край і землю, яку розчищали й обробляли їхні прабатьки покоління за поколінням. Частка цієї території в економічному житті країни — хліборобстві, лісовому господарстві й промисловості — сягала 11 %.
Стратегічне становище Фінляндії зазнало нищівного удару. Ми втратили всі тіснини, які давали змогу перекривати брами для запобігання інтервенції. Новий кордон залишав країну відкритою для нападу, а район Ганко був немов пістолетом, націленим у серце й головні комунікації країни. Мирна угода позбавила нас безпеки і свободи дій у зовнішній політиці. Утішало в цьому нещасті те, що Кремль відмовився від своєї вимоги стосовно оборонного союзу.
Історія свідчить, що дужчий рідко має передбачливість і помірність. Цих рис бракувало й керівникам СССР. Вони знову припустилися зарозумілості й відсутності почуття реальності, що віддавна було притаманно російській зовнішній політиці. En Russie quand on n’atteint pas le but, on le dépass toujours[29].
Зимова війна як частина конфлікту між великими державами має разючі паралелі в історії Європи. Як Друга світова в загальних рисах повторювала наполеонівські війни, так ті самі чинники впливали тепер, як і тоді, на формування долі Фінляндії. Як і Наполеон, Гітлер теж мав на меті нейтралізувати Росію на час дедалі ближчого двобою із Заходом. 1939 року, як і 1807-го, це коштувало того, що російському велетневі дали повну волю діяти у Фінляндії. Інтересам Німеччини не суперечило те, що це призвело до війни. Їй лише було наруч, що ненадійний союзник скував чималі сили на боротьбу проти Фінляндії. Те саме прагнення мав і Наполеон, коли планував здолати Іспанію в той час, як Росія погрузла у війні зі Швецією–Фінляндією 1808–1809 років. Крім того, війна проти Фінляндії змусила Совєтський Союз відкласти свої дії на Балканах. Як і Наполеону, Гітлеру теж ішлося про те, щоб у цьому неспокійному куточку Європи зберігався мир, а надто що румунська нафта була конче потрібною для німецької військової машини.
Як я вже зазначав, Зимова війна відповідала й інтересам західних держав, які тепер розбіглися з німецькими в Скандинавії. Унаслідок цього почався біг наввипередки, переміг у якому швидший і дужчий. Французько-британська коаліція в питанні готовості до війни дуже відставала від німців, їй бракувало єдиного політичного й військового керівництва. Минуло понад два місяці від початку агресії, доки західні держави 5 лютого 1940 року ухвалили принципове рішення надати Фінляндії збройну допомогу. Ця ініціатива набула форм, які узалежнювали заходи допомоги від згоди Швеції й Норвегії на транзит. План генерала Сикорського влаштувати флотську демонстрацію завдяки руху на Петсамо, якби його реалізували, безперечно збільшив би шанси Фінляндії досягти компромісу з СССР. Той самий ефект мала б негайна допомога чималою кількістю літаків з екіпажами — швидкий і порівняно недорогий спосіб. Але через слабкість Франції та Англії в повітрі таку ідею годі було втілити в життя.