Не думаю, що навіть вжиття Швецією активних, офіційних дій на користь Фінляндії саме собою конче призведе до контрзаходів з боку Німеччини, які втягнули б нас у війну між великими державами. Наскільки я зрозумів, лише перебування на шведській — або на фінляндській — землі французьких чи англійських військових частин може спонукати Німеччину серйозно обміркувати можливість інтервенції у Швеції чи Фінляндії.
Інформацію про погрози Німеччини, яку отримав у Стокгольмі французький посол, зазначене видання міністерства закордонних справ Німеччини називає безпідставною — жодних таких погроз не лунало. Те саме переконливо мені зазначив райхсмаршал Ґеринґ.
Інакшу позицію Німеччини було би взагалі важко зрозуміти. Правда, те, що російські сили було скуто на фінляндському фронті, відповідало інтересам Німеччини. Але їй навряд чи щось давала совєтизація Фінляндії, бодай ось чому: це означало б, що панівна позиція росіян поширилася б на долину річки Торніойокі, розташовану лише за 140 кілометрів від таких важливих для Німеччини покладів залізної руди. Малоймовірно, щоб Третій Райх спокійно спостерігав за тим, як баланс у Північній Європі настільки порушиться на користь СССР.
Звіт про заходи й позицію шведського уряду під час російсько-фінського конфлікту, з яким 1 квітня 1940 року виступили в другій палаті риксдагу прем’єр-міністр Ганссон і в першій — міністр закордонних справ Ґюнтер, містив таке варте уваги пояснення:
В останні дні Зимової війни, як і завжди до того, шведська сторона, коли з’являлася нагода, робила в порозумінні з фінляндським урядом дипломатичні спроби допомогти Фінляндії досягти якомога кращих умов миру. Окремо в Москві було наголошено: коли російські вимоги зайдуть так далеко, що таке врегулювання стане неприйнятним для фінляндського уряду, може з’явитися ризик того, що шведська громадська думка і ставлення західних держав вплине й на позицію Швеції.
Ми із вдячністю визнає́мо, що зусилля шведського уряду, спрямовані на врегулювання конфлікту, були похвальними, хоч ті три пропозиції посередництва не дуже відповідали реальним інтересам Фінляндії. Те, що прем’єр-міністр Ганссон вважав слушним видати 16 лютого комюніке, саме коли Москва висунула помірніші вимоги, справило дуже несприятливий вплив. Те, що остаточні умови миру не відповідали тим, які було заявлено через Стокгольм за основу перемовин (у них з’явився додатковий пункт про будівництво залізниці Кеміярві–Салла й передавання територій на півночі, котрий можна було витлумачити як загрозу Скандинавії), теж не викликало будь-яких дій з боку Швеції. Саме на тому напрямі, де шведський добровольчий корпус боронив інтереси Північної Європи, шведська дипломатія схибила.
Украй прикро, що лише тоді, коли вже точилися мирні перемовини, шведський уряд зазначив совєтському про ризик того, що це «вплине й на позицію Швеції», якщо не буде досягнуто врегулювання, прийнятного для Фінляндії. Висловлене в потрібний час і потрібний спосіб, таке попередження потенційно дало б ефект, дуже важливий для Фінляндії. Те саме можна сказати, і якби його було доведено до відома совєтського уряду ще до початку війни. Але якби шведський уряд бодай у лютому висловив би те попередження, що його зробив «в останні дні Зимової війни», ми, очевидно, домоглися б вигідніших умов.
Шведське ставлення до фінсько-російського конфлікту віддзеркалювало політику, сповнену суперечностей. З одного боку, пасивність шведського уряду і до, і під час війни підохочувала агресора, а з другого — Швеція підтримувала Фінляндію добровольцями й чималою кількістю військових матеріалів. А ще була чудова гуманітарна допомога. Політика, що спирається на реалії, із часом менше коштувала б і вберегла б Швецію від великих жертв.
Прем’єр-міністр Ганссон у промові влітку 1940 року захищав політику Швеції тим, що її позиція під час війни між великими державами «була наперед окреслена тими лініями, яких ми вже сторіччями дотримуємося»[32]. Після всього того, що сталося від 1939 року, мабуть, зрозуміло, наскільки сумнівним є остаточно фіксувати свою позицію, яка позбавляє керівництво держави волі дій і розкриває супротивникові власні наміри. Від часів Фридриха Великого такий спосіб дій у царині військової майстерності називається Vorausdisponieren, і таким самим фатальним він є в дипломатії.
32
Handlingar rörande Sveriges politik under andra världskriget. — Transiteringsfrågan juni–december 1940 (с. 180). Stockholm, 1947.