Угода, щоправда, спричинила протест британського уряду, але приватно нам натякнули про розуміння того, чому нам довелося так діяти. Схожа думка панувала і в американських урядових колах.
Ця німецька ініціатива дала Фінляндії таку бажану змогу перепочити після безперервного тиску, який тривав уже більш як півроку: на якийсь час нам перестали надходити нові російські вимоги. Центральною проблемою впродовж осені й зими стали нікелеві копальні. Фінляндія, як західна правова держава, вважала, що вона не може порушувати права нікелевого концерну й односторонньо розривати укладену 1934 року угоду, а СССР неодноразово погрожував силовими заходами, якщо це питання не буде швидко розв’язано так, як він вимагає. На момент настання війни влітку 1941-го проблему все ще не врегулювали.
Звістка про те, що комісар закордонних справ Молотов на початку листопада відвідає Берлін, викликала у Фінляндії велику тривогу. Багато що свідчило про те, що наша країна знову стане об’єктом торгів між цими двома великими державами. Англію не було здолано. Скидалося на те, що війна затягнеться, а що довше вона триватиме, то більше залежатиме Німеччина від свого могутнього союзника й постачання російських товарів. Ціна за це могла стати високою.
Те, що нам не вдалося дістати надійних відомостей про перемовини в Берліні, лише посилювало тривогу. Щоправда, наше керівництво зовнішніми відносинами помічало, наче Німеччина ставиться до Фінляндії позитивніше, ніж раніше, але наразі ця думка ґрунтувалася суто на припущеннях.
З документів про німецько-російську співпрацю[35], опублікованих Державним департаментом у Вашингтоні, з’ясовується, що фінляндське питання стало центральним пунктом перемовин на берлінській зустрічі восени 1940-го. Укладений за рік до того пакт, за словами Молотова, можна було визнати виконаним, за винятком одного пункту — Фінляндії! Совєтський уряд вважав своїм обов’язком «остаточно розв’язати і врегулювати фінляндське питання». Для цього не потрібно було жодних нових угод, адже Фінляндія відповідно до чинного тоді пакту вже належала до сфери впливу СССР.
Гітлер заявив, що стосовно цього не існує жодних розбіжностей і що політичних інтересів у Фінляндії Німеччина не має, але висловив побоювання, що в разі нового фінсько-російського конфлікту Фінляндію підтримає Швеція. Потенційно і Швеція, і Фінляндія у такому разі нададуть Англії, а можливо, і США авіабази, а це може змусити Німеччину вдатися до контрзаходів. Такий розвиток подій буде не в інтересах Німеччини, адже вона залежна від фінляндських нікелю й деревини. Чи не може СССР зачекати шість місяців чи, можливо, рік, щоб мати карт-бланш щодо Фінляндії?
На це Молотов відповів, що він не збагне, чому Совєтський Союз має відкладати реалізацію своїх планів. Адже йдеться не про війну в балтійському регіоні, а лише у Фінляндії в межах торішнього пакту. Німецьке військо має залишити фінляндську територію.
Сторони не дійшли згоди. Берлінська зустріч у листопаді 1940 року, як з’ясувалося згодом, означала вирішальний крок до остаточного розриву між Німеччиною й СССР.
Уривчасті відомості про перемовини надійшли до фінляндського уряду аж багато місяців по тому й різними каналами, і це, як ніщо, свідчить, що між Фінляндією та Німеччиною не існувало довірчої співпраці. Аж під час візиту міністра Шнуре до Гельсінкі наприкінці травня 1941 року наш уряд дістав повне уявлення про ті перемовини. Але відсутність точної інформації не зменшувала тривоги, зумовленої вимогами й намірами Совєтського Союзу.
19 грудня відбулася зміна варти на найвищому державному посту. Президент Кюесті Калліо, який ще перед війною нездужав, відійшов від справ, після того як численні й важкі обов’язки остаточно підірвали його сили. Очолюючи державу, він дуже відчував свою відповідальність. Патріархальний за духом, Калліо узяв на свої плечі тягар усієї країни, коли, виконуючи важкий обов’язок, засвідчив своїм підписом повноваження делегації, яка вирушила до Москви укладати мир, що змусив стількох наших громадян залишити свої домівки й землю. Власні душевні муки в ту хвилину побожний президент передав словами Біблії: «Горе невдатному пастухові, що залишає череду! Меч на руку його і на праве око його! Рука його цілком висохне; і праве око його цілком потьмяніє»[36].