Невдовзі це пророцтво справдилося. Ще в серпні того самого року президента Калліо розбив параліч, унаслідок якого в нього погіршала здатність говорити й ослабла права рука. Після того як він сповістив про рішення передати державне кермо в інші руки, на 19 грудня було призначено вибори нового президента.
Тут совєтський уряд здійснив резонансне втручання у внутрішні справи Фінляндії, оголосивши, що коли президентом оберуть котрогось із чотирьох названих на ім’я осіб, це буде витлумачено як недружній акт до СССР.
Вибори відбулися, і президентом республіки став Ристо Рюті. Увечері того самого дня попередній президент мав вирушити до рідної домівки в Пог’янмаа. Столиця підготувала розкішні проводи любому батькові країни і його дружині, яка своєю природною поважністю здобула пошану і верхів, і низів. Уздовж утворених студентами смолоскипних шпалер президент Калліо проїхав з палацу до залізничного вокзалу, де на нього чекав новообраний президент в оточенні найвищих державних осіб. Президент Калліо був блідим, а його чоло звологло від зусилля. Він тихо попрощався з присутніми, багато з яких стояли з ним поряд під час його понад тридцятирічної безперервної діяльності в парламенті й уряді.
Наближався час від’їзду, і президент Калліо вийшов на перон, де прийняв ушанування збройних сил. Військовики спустили прапор для привітання, і під звуки «Маршу порійців»[37] він покрокував перед фронтом батальйону почесної варти. Дійшовши до середини лави, президент Калліо заточився, але його підхопили дужі руки, не даючи впасти.
Довге життя на службі Вітчизні завершилося монументально, і це згуртувало фінляндський народ, який був вражений сконом батька нації і відчував тривогу за майбутнє країни.
Наприкінці 1940 року ставлення Совєтського Союзу до Фінляндії призвело до нових, важкоздоланних непорозумінь.
Росіяни знову і знову чинили тиск, пов’язаний із Салльською залізницею. З’ясувалося, що вчасно її прокласти неможливо через великі технічні труднощі, а також нестачу будівельних матеріалів. Незважаючи на цілком очевидний форс-мажор, Москва звинувачувала Фінляндію в навмисному зволіканні.
У грудні 1940 року совєтський уряд торпедував нову й важливу пропозицію фінляндсько-шведської взаємодії. Наприкінці жовтня міністр закордонних справ Ґюнтер повідомив, що шведський уряд готовий обговорити не лише оборонний, а й політичний союз між Швецією й Фінляндією, за умови, що Фінляндія не планує реваншистської війни. 25 жовтня фінляндський уряд заявив, що наша країна не виношує жодних планів нападу і що уряд усе ще має бажання провадити перемовини на основі кордонів, визначених Московським миром. У грудні 1940 року СССР у категоричній та погрозливій формі зробив дві заяви проти планованого союзу[38].
Наприкінці 1940 — на початку 1941 років совєтський уряд зробив резонансний хід: денонсував чинну торговельну угоду й зупинив усе постачання товарів начебто через те, що Фінляндія не виконує зобов’язань, передбачених домовленістю. У тодішній ситуації з постачанням це стало для Фінляндії дуже болючим ударом. Зв’язки з країнами по той бік Балтійського моря урвалися, засівна площа країни поменшала на 11 %, а через несприятливі погодні умови було зібрано приблизно на 30 % менший урожай, ніж зазвичай. Існувала небезпека, що припинення надходження товарів з СССР спричинить у цих умовах серйозну кризу, зокрема в постачанні зернових культур і пального.
Унаслідок цього ми стали залежними від німецьких ресурсів, що, звичайно, із часом дало німцям змогу вчиняти політичний тиск. Хоча влада й так уже зменшила пайки хліба до мінімуму, для збереження їх навіть на такому рівні треба було імпортувати щороку 250 000 тон зерна, які могла постачити лише Німеччина. Те саме стосувалося кам’яного вугілля, бензину, шкіри, текстилю, гуми й багатьох інших матеріалів, конче потрібних не лише для безпосереднього споживання, а й для виробничих механізмів. Їх зупинка призвела б до безробіття й хаосу в економічному житті. Наскільки Фінляндія узалежнилася від постачання німецьких товарів, оприявнює той факт, що невдовзі понад 90 % усього імпорту країни відбувалося через Німеччину. Це був підсумок торговельної політики СССР, яку просто не можна назвати інакше, як недалекоглядною, хоч вона цілком вписувалася в тодішнє загальне ставлення совєтського уряду до Фінляндії.
38
Посол СССР у Берліні Деканозов стверджував у розмові з фон Рибентропом 12 грудня 1940 року, що «підґрунтям планів фінляндсько-шведської взаємодії є намагання звільнити Фінляндію з-під німецького впливу», а також що саме тому совєтський уряд був рішуче проти таких планів (A. Rossi. «Deux ans d’alliance germano-soviétique». Paris, 1949).