Жорж Шарпак поклав життя на нескінченне вдосконалення способів виявлення. Для нас він буде за проводиря, на взірець Вергілія, який вів Данте легендарними стежками, що й досі не доступніші для профанів, ніж ті, якими вирушимо ми.
Але спершу познайоммося з ним ближче. Багато років тому я вмовив його відповісти на знамениті Прустові запитання42. Він дав відповіді лише на частину питальника, упередивши таким текстом:
«Я міркував над питаннями тривалий час. Не маю жодного сумніву, що Пруст — добрий письменник, адже дехто з моїх вельми поважних друзів незрідка зазирає в його твори.
На мене ж він не справив враження — адже великою мірою мої смаки сформувались у підлітковому віці, а юний емігрант, що пожадливо прагнув пізнати Францію, не дуже тягнувся до буржуа, якими рясніють романи Пруста».
Отже:
Ваші улюблені колір і квітка?
Волошки та маки, бо саме вони забарвлювали луки мого дитинства — вони мені до вподоби більше, ніж кручені та позбавлені пахощів квіти тутешніх крамниць.
Якби Ви були кимось іншим, ким Ви хотіли би стати?
Фізиком-теоретиком, і таки став би, якби два роки полону не обрізали мені крила — принаймні в тому, що стосується навчання.
Ваші улюблені прозаїки?
Стендаль, Достоєвський, Мартен дю Ґар43 і ще чимало.
Ваші улюблені поети?
Превер. Він такий примітивний!
Ваші герої в реальному житті?
Нельсон Мандела. Великий політик.
Найменш приємні Вам історичні постаті?
Ідеологи, фундаменталісти, диктатори.
Ваше гасло?
Кваплюся сміятися з усього, адже боюся, що доведеться заплакати.
Який хотіли би мати дар від природи?
Шкодую, що не вмію співати.
А проте, саме Жорж Шарпак відбиватиме такт у нашому «співі про частинки».
Перш ніж наша вистава розпочалася на поважних сценах великих лабораторій, фізики розробляли первні фізики нескінченно малого. Втім, навіть не усвідомлюючи цього — так само як месьє Журден вправлявся у прозі44, хоча цього і не знав — вони започаткували фізику частинок.
Пригадаймо кілька результатів, що позначили ґенезу цієї галузі ще до щедрих урожаїв великих прискорювачів.
Термін «нескінченно мале» не є абсолютним. Величини, які вимірюються, залежать від засобів вимірювання і пов’язані з наявною енергією; отже, наприкінці ХІХ ст. «нескінченно мале» зводилося до атома. Саме по собі це було надзвичайне досягнення, адже розміри атома зводяться до якихось 10-10м. Тобто, щоби склався метр, треба покласти поруч 10 млрд атомів, і побачити атом не можна ні простим оком, ні у мікроскоп. Але вже тоді було відкрито першу справді елементарну частинку — хоча про це й не здогадувалися — електрон. З 1897 р. — задовго до інших частинок — його виявляли в катодному промінні. Звісно, у світі елементарних частинок іще панувала глупа ніч, та вже з’являлися перші просвітки.
Першу Нобелівську премію з фізики присудили Вільгельмові-Конрадові Рентгену за відкриття у грудні 1895 р. «надзвичайних променів, що отримали його ім’я». Потім залп із лауреатів, які випливали один із одного — так, 1903 р. прийшла черга Анрі Беккереля за відкриття спонтанної радіоактивності. Беккерель здійснив його навесні 1896 р. в пучку рентгенівського проміння, а отже, воно стало прямим наслідком винаходу Рентгена. П’єр та Марі Кюрі премію одержали за дослідження радіоактивних явищ, відкритих Беккерелем. У 1905 р. Філіпп Ленар отримав премію за вивчення «катодних променів», наступного року — Джозеф Джон Томсон за «теоретичні та експериментальні дослідження здатності газу проводити електричний струм». Насправді саме він остаточно визначив: катодні промені — це як потоки електронів.
Аби осягнути ці результати, варто придивитися до застосованих способів. Що ж це, зрештою, за катодні рурки, які зібрали такий врожай відкриттів?