— Люба моя! Що сталося?
Насправді очі у Брайоні були сухі; мигцем глянувши на вазу, вона обійшла її та попрямувала туди, де стояв мольберт з прикріпленою на нього афішею — назва вистави була розмальована весело й різнобарвно, як у Шагала, зображені епізоди дійства: засмучені, заплакані батьки махають героїні на прощання; верхова прогулянка узбережжям у місячному сяйві; героїня у ліжку; весілля. Брайоні зупинилася перед мольбертом, а потім із силою відірвала по діагоналі величезний шмат афіші й дозволила йому впасти долу. Поставивши вазу, Сесилія кинулася до сестри, опустилася навколішки, щоб підібрати шматок паперу, який топтала Брайоні. Це вже не вперше вона рятувала сестру від самоспалення.
— Сестричко моя маленька. Це все через кузенів?
Вона хотіла заспокоїти сестру — завжди любила голубити крихітку. Коли та була ще зовсім маленька, їй часто снилися кошмари — вночі вона прокидалася з криком, і Сесилія йшла до сестриної кімнати й будила Брайоні. «Прокинься,— зазвичай шепотіла вона.— Це лише сон. Прокинься». А тоді брала сестричку до себе в ліжко. Їй захотілося обійняти Брайоні за плечі, але та перестала смикати губу й відійшла до дверей, узялася за латунну ручку у формі левової голови, відполіровану сьогодні місіс Тернер.
— Кузени ідіоти. Але не лише це. Це...— вона змовкла, сумніваючись, чи варто довіряти сестрі своє нещодавнє одкровення.
Сесилія розгладжувала зім'ятий нерівний трикутник паперу й міркувала, як змінюється її молодша сестра. Краще було б, якби Брайоні розплакалася, дозволила відвести себе до вітальні, усадовити на шовкову кушетку і втішити. Пестощі, погладжування й заспокійливі слова допомогли б Сесилії забути про суперечливі почуття, які переповнювали її сьогодні. Якщо лагідно поговорити про проблеми Брайоні, це поверне їй самовладання. Однак молодша сестра вирішила пережити своє нещастя на самоті. Розвернулася спиною і вже ширше відчиняла вхідні двері.
— Та що сталося? — Сесилія відчула запобігання у власному голосі.
За спиною у сестри, далеко за озером, де дорога, петляючи через парк, звужувалась і зливалася з обрієм, з'явилася крихітна цятка, що здавалася безформною у мареві розжареного повітря, і то зростала, то мерехтіла, а то, здавалося, щезала. Певно, це Гардмен, який казав, що вже застарий, щоб учитися водити машину, везе гостей у ресорній двоколці.
Брайоні передумала й обізвалася до сестри.
— Усе це помилка. Це неправильний...— вона ковтнула і глянула вбік — це був сигнал, як відчула Сесилія, що зараз пролунає навмання вихоплене зі словника слово.— Це не той жанр! — Брайоні вимовила це, як їй здавалося, з французьким прононсом, майже не ворушачи язиком при артикулюванні «р».
— Жан? — перепитала Сесилія.— Про що це ти?
Але Брайоні м'якими білими ніжками вже прошкандибала геть по розпеченому як жар гравію.
Сесилія пішла на кухню, щоб наповнити вазу, а відтак занесла її до себе у спальню, де вийняла з умивальника квіти. Опустивши їх у вазу, вона помітила: букет черговий раз відмовився набути того начебто природного безладдя, якого вона прагнула, і натомість у воді став неприродно вишуканим: високі стебла рівномірно розподілилися довкруж обідка вази. Сесилія вийняла квіти й знову вкинула у вазу: вони впали, створивши іншу охайну композицію. Навряд чи це мало значення. Важко було уявити, щоб цей містер Маршалл почав нарікати, нібито квіти біля його ліжка надто симетричні. Вона занесла вазу на другий поверх і, здолавши рипучий коридор, зайшла до приміщення, відомого як «кімната тітоньки Венери», і поставила вазу на комод, біля ліжка з балдахіном, нарешті виконавши маленьке доручення, яке мати дала їй уранці, вісім годин тому.
Проте вона не одразу пішла, бо в цій кімнаті було приємно: простір тут не захаращений особистими речами,— насправді, якщо не рахувати кімнатки Брайоні, це єдиний охайний куточок у домі. А тепер тут було ще й прохолодно, бо сонце вже обігнуло будинок. Всі шухляди порожні, жодна гола поверхня не позначена відбитками пальців. Простирадла під ситцевим укривалом накрохмалені й чисті. Сесилія відчула імпульс ковзнути рукою під укривало і помацати білизну, але втрималась і пройшла далі до кімнати, призначеної для містера Маршалла. Біля узголів'я, увінчаного балдахіном, стояла чиппендельська канапа — така гладенька, що сісти на неї означало б осквернити чистоту. Повітря пахло воском, а у медовому освітленні блискуча гладінь меблів, здається, пульсувала і дихала. При наближенні ракурс змінився: зображені на віку старовинної скрині для посагу фігурки бенкетників, здавалося, крутяться у танцювальних па. Мабуть, уранці тут пройшлася місіс Тернер. Сесилія відкинула асоціацію з Роббі. Це було свого роду зазіханням на простір майбутнього мешканця цієї кімнати: гість уже за кількасот ярдів від будинку.
Стоячи біля підвіконня, вона помітила, що Брайоні перетнула місток на озері та, здолавши трав'янистий берег, починає зникати в гущавині дерев, які оточують храм на острові. А далі Сесилія розрізнила у двоколці дві фігурки в капелюхах, які сиділи на лавці позаду Гардмена. Тепер вона побачила й третю фігурку, раніше не помічену, що йшла по дорозі назустріч двоколці. Звісно ж, це Роббі Тернер, який вертається додому. Він зупинився, коли гості наблизилися, і його обриси, здається, зіллялися з прибулими. Сесилія уявила сцену: чоловіки ляскають один одного по плечах, кінь б'є копитом, її дратувало те, що брат і не відає про опалу Роббі, й Сесилія відвернулась од вікна, розпачливо зітхнувши, та пішла до себе у кімнату пошукати цигарку.
У неї ще лишилась одна пачка, та лише після кількох дратівливих хвилин пошуків у безладі Сесилія виявила цигарки у кишені синього шовкового халатика, що валявся на підлозі у ванній. Вона закурила, спускаючись у хол і знаючи, що не ризикнула б так учинити, якби вдома був батько. У нього були чіткі уявлення про те, де і коли жінка має право палити: не на вулиці чи в будь-якому іншому громадському місці, не коли входить до приміщення, не коли стоїть у кімнаті, й узагалі може курити, лише якщо їй запропонують цигарку, а не власне куриво,— і все це було для нього саме собою зрозумілим, як справедливість природного ладу. Три роки, проведені в колі витончено-інтелектуальних софістів у Ґіртон-коледжі[8], не додали Сесилії сміливості протистояти батькові. Легковажна іронія, притаманна їй у спілкуванні з друзями, полишали її в присутності батька, і Сесилія відчувала, як її голос стає тонким, коли вона намагається висловити боязку незгоду. Насправді непорозуміння з батьком стосовно будь-чого, навіть непомітних побутових дрібниць, змушувало її почуватися ніяково, і жодні зразки великої літератури не могли змінити її душевного стану, і жодні життєві настанови не могли примусити її до непослуху. Паління на сходах, доки батько на службі у Вайтголлі, було єдиним виявом бунту, який дозволяла її освіта, та й навіть це коштувало їй великих зусиль.
Дійшовши до широкого сходового майданчика, який нависав над холом, Сесилія побачила Леона: той показував Полу Маршаллу прочинені двері. Гостей супроводжував Ден Гардмен, який ніс багаж. Старий Гардмен зупинився надворі, втупившись у стиснуту в руці п'ятифунтову банкноту. Косе проміння полуденного сонця віддзеркалювалося від гравію та, вливаючись у вікна, заповнювало хол жовтувато-помаранчевими барвами, ніби створюючи малюнок сепією. Чоловіки зняли головні убори й вичікувально стояли всміхаючись. Сесилія згадала, як часто, познайомившись уперше з якимсь чоловіком, питала себе, чи це не її суджений і чи не пам'ятатиме вона цю мить до останніх днів своїх — або з вдячністю, або з глибокими докорами сумління.
— Сес-Силія[9]! — скрикнув Леон. Коли вони обійнялися, вона відчула ключицею, що в кишені його піджака — товста авторучка, а брижі одягу пропахли димом від люльки: це на мить викликало у Сесилії тугу за чаюваннями в гуртожитку чоловічого коледжу — то були просто візити ввічливості, але веселі, особливо взимку.
9
Гра слів: «Sis-Celia» фонетично звучить майже як «Сесилія», однак розкладається на «сестричка Сесилія»