В одного з чотирьох дельфінів, чиї хвости підтримували мушлю, в якій сидів Тритон,— найближчого до Сесилії,— паща була широко розтулена, обросла мохом і водоростями. Його круглі кам'яні очі, великі як яблука, переливалися зеленим. Уся скульптура, вкрита блакитно-зеленою патиною, стояла так, що з певного ракурсу, якщо світло було слабке, м'язистий Тритон наче і справді плавав у морських глибинах, на сотні льє під водою. Наміром Берніні, певно, було, зробити так, щоб струмок води мелодійно дзюрчав, виливаючись із широкої мушлі з нерівними краями вниз до чаші. Але тиск був занадто слабкий, тож натомість вода беззвучно зливалася вниз до мушлі, де з країв краплями звисав м'який намул, схожий на сталактити у вапняній печері. Сама чаша басейну була чиста, понад три фути завглибшки. Дно було зі світлого каменю кольору збитих вершків, над яким схрещувалися білими краями прямокутники переломленого проміння.
Сесилія хотіла нахилитися над парапетом і, притримуючи квіти у вазі, занурити її боком у воду, але саме цього моменту Роббі, бажаючи загладити свою провину, вирішив стати у пригоді.
— Дозволь мені,— сказав він, простягаючи руку.— Я тобі її наповню, а ти візьми квіти.
— Упораюсь і сама, дякую.
Вона вже тримала вазу над чашею. Але він заперечив:
— Я вже тримаю,— і він і справді стиснув вазу вказівним і великим пальцями.— У тебе цигарка промокне. Візьми квіти.
Це звучало як команда до негайного виконання, якій він прагнув надати чоловічого авторитету. На Сесилію це подіяло так, що вона лише міцніше стиснула вазу. У неї не було часу і, звісно, бажання пояснювати, що коли занурити вазу з квітами просто у воду, це надасть букету природного вигляду, а саме такої композиції Сесилія й хотіла. Вона міцніше стиснула вазу і відвернулась од Роббі. Але від нього не так легко було відчепитися. З тріском, наче зламалася суха гілочка, шматок горлечка вази раптом відколовся й лишився в його руці, а відтак розпався на два трикутники, які синхронно впали на дно й залишилися там лежати за кілька дюймів один від одного, викривляючись у мінливому світлі.
Сесилія і Роббі застигли у своєму змаганні. Їхні очі зустрілися, і те, що вона побачила у жовчній суміші зеленого й помаранчевого, було не шоком і не провиною, а своєрідним викликом, навіть тріумфом. У неї вистачило здорового глузду поставити розбиту вазу на сходинку, перш ніж усвідомити значущість катастрофи. Відчуття було непереборне, навіть дещо приємне: що більша втрата, то гірше для Роббі. Її покійний дядько, її любий батьків брат, нищівна війна, ризикований перехід через річку, матеріальна цінність вази, героїзм і доброчесність, довга історія вази, що почалася не тільки з епохи генія Гьорольдта, але й з доби арканістів[7], які відновили вироблення порцеляни.
— Ти ідіот! Глянь, що ти накоїв.
Він подивився у воду, потім на неї, і всього-на-всього похитав головою, долонею затуливши рот. Цим жестом він узяв на себе повну відповідальність, але в ту мить Сесилія ненавиділа його за неадекватність реакції. Він глянув на чашу і зітхнув. На мить йому здалося, що вона хоче відійти на крок і тоді наступить на вазу, тому застережливо вказав на неї рукою, хоча знову ж таки не мовив ані слова. Замість слів він почав розстібати сорочку. Сесилія одразу ж зрозуміла, що він замислив. Він нестерпний! Роббі зайшов у будинок, знявши взуття і шкарпетки? — ну що ж, от вона йому зараз покаже. Вона скинула сандалі, розстебнула блузку та стягнула її, розстебнула спідницю та скинула — і підійшла до стінки камінної чаші. Він стояв, опустивши руки і споглядаючи, як вона залізла у воду в нижній білизні. Відмова від його допомоги, неможливість спокутувати свою провину стане йому покаранням. Вода, що несподівано виявилася крижаною, змусила Сесилію ахнути — і це теж стане йому покаранням. Вона затамувала подих і пірнула, а волосся розсипалося по гладіні. Якщо вона потоне — це стане йому покаранням.
Коли вона з'явилася за кілька секунд зі шматком порцеляни у кожній руці, він добре затямив, що не можна пропонувати їй допомогу вийти з води. Тендітна біла німфа, з якої вода лилася каскадом набагато успішніше, ніж з м'язистого Тритона, обережно поклала шматочки вази. Швидко одяглася, ледь просуваючи мокрі руки у шовкові рукави, і заправила розстебнуту блузку в спідницю. Пхнула свої сандалі під пахву, поклала уламки до кишені та взяла вазу. Її рухи були шалені, й вона уникала погляду Роббі. Його не існувало, він був вигнаний, і це теж стало покаранням. Він мовчки стояв, коли вона пішла від нього босоніж через моріжок, і проводжав очима її потемніле волосся, яке обліпило плечі і з якого крапало на блузку. Потім він повернувся й зазирнув у воду — раптом на дні лишився не помічений нею чи загублений уламок. Важко було щось там розгледіти, бо каламутна поверхня ще не відновила свою ясність, її досі збурював гнівний дух Сесилії. Він поклав руку долонею на поверхню, немов бажаючи її причавити. Сесилія ж у цей час зникла у будинку.
Три
Як оголошувала афіша в холі, прем'єра «Випробовувань Арабелли» була призначена наступного дня після першої ж репетиції. Однак сценаристу і режисеру було нелегко знайти конкретний час для зосередженої праці. Як і вчора, біда полягала в тому, що важко було згуртувати всіх виконавців. Уночі невблаганний обличитель, Арабеллин батько — Джексон — намочив постіль, як усі чутливі маленькі хлоп'ята далеко від дому, і був змушений, за тодішніми принципами виховання, сам нести свою постіль і піжаму до пральні й сам їх прати, власноруч, під наглядом Бетті, яку проінструктували зберігати твердість і нейтралітет. Хлопчику наказали це робити не як покарання, а ідея полягала в тому, щоб донести до його несвідомого: в майбутньому через таку необачність йому доведеться виконувати чорну роботу; але він, стоячи біля величезної кам'яної ванни, яка сягала йому грудей, не міг не відчувати це як кару: піна заливала голі руки, намочуючи закасані рукави, а мокрі простирадла стали настільки важкі, що нагадували мертвого пса, й усвідомлення лиха сковувало волю хлопчика. Брайоні періодично спускалася, щоб перевірити успіхи. Їй було заборонено допомагати, а сам Джексон, звісно ж, ніколи й клаптика за все життя не виправ; він двічі виправ постіль, незліченну кількість разів прополоскав, потім намагався обіруч її викрутити, а відтак п'ятнадцять хвилин тремтів за кухонним столом, де йому дали хліб з маслом і склянку води,— все це забрало у репетиції ще дві години.
Бетті сказала Гардмену, коли той з ранкової спеки зайшов узяти свою пінту елю, що годі вже з неї в таку погоду готування особливої вечері з печенею і що сама вона вважає таке «виховання» занадто жорстоким — досить надавати малому ляпанців по одному місцю, і краще б вона сама випрала простирадла. Брайоні теж була такої думки, бо ранок спливав. Коли спустилася мати, щоб перевірити, чи виконано завдання, всі учасники відчули полегшення, а місіс Талліс — неясну провину, тож коли Джексон запитав замогильним голосом, чи можна йому, будь ласка, поплавати в басейні, і його брату теж, його бажання було негайно задоволено, а заперечення Брайоні були відхилені, наче це вона звалила неприємний тягар на безпорадного малюка. Отже, було плавання, а потому прийшла пора ленчу.
Репетиція тривала без Джексона, але це руйнувало задум — дуже важливу першу сцену — утечу Арабелли,— заважаючи довести її до досконалості, а П'єро занадто хвилювався за долю брата, який лишився десь у надрах будинку, й тому не міг уповні увійти в роль злочинця-чужоземця — адже від долі Джексона залежала й доля П'єро. Він здійснював часті рейди до вбиральні в кінці коридору.