Другого дня мав одбутися парад цих полків разом з призначеними частинами 2-го Галицького корпусу. Стосунки з денікінцями ще не були вияснені, і ніхто не мав вказівок, як поставиться, коли захотять вони увійти в Київ. Українських частин було тут мало, Республіканський і Богунівський полки разом з 8 і 9 дивізіями Запорозького корпусу були на фронті. їдучи на парад, чорношличники побачили на будинкові міської думи величезний трьохцвітний російський прапор. З полком їхав командир (отаман) корпусу, Генерального штабу полковник Саль-. ський. Спинив полк, казав знять той прапор і вивісить національний український. Виконав це заступник к-ра полку Божко, б. ротмістр Дикої дивізії. Коли чорношличники рушили далі, величезна маса людей, що тут зібралась, підняла галас, на балконі думи появився офіцер-денікінець, скинув український прапор і знову повісив російський. В цім моменті спереду і з рудинків полк обстріляно кулеметним огнем. Почулась стрілянина в інших містах. Чорношличники кинулись в бічні вулиці і вийшли з міста в розположення 7-ї дивізії.
Туда одійшов Наливайківський полк і напівобеззброєний Мазепинський. Залишили місто і нечисленні галицькі частини.
Місто опанували денікінці без бою. їх командування не признавало наддніпрянців. З командиром 2-го Галицького корпусу ген. Кравсом умовлено тільки про зоставлення Києва галицькими частинами без перешкоди. Все це було тоді, коли недалеко на східний південь велись з обох боків бої з сильною групою червоних, котра йшла з керунку Миколаїв-Одеса.
Довідався, що полками 7-ї дивізії командували старі мої знайомі: 18-м Республіканським — Малець, 19-м Мазепинським — Дубовий, 20-м Наливайківським — Зільницький, 21-м Богунівським — Цилюрик.
Назрівали нові грізні події. Вернувшись в Канів, почав старатись (…) про запас патронів, харчів, направи возів. Кулемету набути не удалось.
Сотня виставляла варту і на ніч висилала патрулі.
Щось на четвертий чи п'ятий день сотня дістала наказ обнять варти в місті і виставить заставу на головну дорогу, що вела на Степанці-Миронівку.
Посилена варта має стать на дорозі до сіл над Дніпром в кінці Ситників, Решті сотні бути в бойовій готовності. В своїй громаді міркували ми, що б то значило? Може, почались бої з денікінцями і сподіваються тут наступу українських військ? Може, хотять нас вночі обеззброїть? В каждім разі пильно треба слідить за півбатальйоном Кібальчича і чинить, як підкаже момент. До цього часу відношення були досить добрі.
В заставу на дорогу в Миронівку поставлено 10 чоловік, переважно з Копанів, котрі лежали близько в яру, а місто вибрано коло млина Ярмоли на найвищім пункті.
До застави пішов я коло години третьої по обіді. Думав зайти в Копані, як прийде зміна. Тепер тут був Сашко Ярмола. На дорозі — ніякого руху, ні воза, ні пішого. Сидимо, балакаєм. День теплий, приємний.
Нарешті показався хлопчик 12–14 літ-щось під рукою. Минув, глянув на нас. Якось скоро вертається.
"Іди сюди! " — підходе, дивиться спідлоба.
"Звідкіля ти, куда ходив і де ідеш?"
"Я з Тростянця. Ходив до шевця, та не застав. Вертаюсь додому", — показує старий жіночий черевик.
"А де ж другий?"
"Другий ще добрий!" — Хитрий хлопчина. Очі бігають, худий, в лахміттях.
"Іди собі, хлопче, будь. обережніший].
Хлопчина пішов, потім побіг, оглянувсь здалека і кілька разів махнув рукою вниз на Копані.
Скоро мала прийти зміна, заходило сонце.
Од сторони Тростянця один за другим — три гарматні стріли! Над Каневом високо білі хмарки шрапнелей. Ще раз і ще раз.
На взгір'ї появилась лава кінноти.
Нижче дорога йшла вузькою смугою між глибокими ярами. Один кулемет міг спинить там хоть і тисячу.
Головне — хто перед нами?
З лівої сторони ярок виходить в Копані, маєм трохи часу роздивиться і одійти. Кіннота з'їжджає до ярів і за ними збирається. Гармати б'ють рідко і високо.
Бачимо, як в окопи спішно вливаються денікінці. Од Ситників — коротка стрілянина. Нема чого ждать. Спускаємось в Копані, виходим на другий бік яру в кущі. Звідціль добре видно зібрану кінноту, а за нею по обох боках дороги — колони піхоти. На око — коло 100 шабель, 1000 багнетів. Гармат не видно, а зорієнтуватись можна — 3 польові.
Ударили короткі черги з кулемета, коло млина збилась курява. От тобі і хлопчик з черевиком! І як в голову не прийшло? Одірвалось кількох кінних, скочили до млина і вернулись. Ще раз ударили гармати і виразна люта лайка: "Что за кавaлерія! В Христа… Бога…!!!" Ясно, хто під Каневом!
Кіннота риссю рушила наперед. Котрийсь не стримався, вистрелив, за ним інші. Не могли знести плюгавої лайки. Поки припинив цю непотрібну стрілянину, випустили по 5–7 набоїв.