Другий — високий, сильної будови, з бритою головою, в кавалерійських червоних штанах, був поважною особою; до його зверталось і діставали розпорядження кіннотчики.
У всім тім масовім рухові почувався великий поспіх, керований спокій до і певно.
З місцевого казначейства забрано, які були, гроші.
На квитку печать: "Директорія Української Народної Республіки"!
Розберись тут!
Дві доби переходила невідома сильна група.
Спалено невеликий хутір Левицький, власність українського міністра Андрія Левицького.
Ясним стало, що була то група совітська, мала добре командування.
Звідкіль воно взялось? А сталося то так.
Поки точились розмови двох армій — Української і Добровольчої — ділила їх полоса, де боронилась на два фронти Одеська совітська група, а коли обидві армії почали припинений часово наступ, червоні зникли. Незамітно пройшли коридором на північ і тепер спокійно переправились справно через Дніпро, та в недавнім часі сполучились з своїми.
В цім рідкім в війнах випадкові червоне командування показало велику умілість і справність.
На третій день Канів — знову без влади. Частина сотні зібралась. Постановлено держатись купи, нести варту і охорону. Найдено понад 2 000 набоїв. В Селищі розшукано полковника Добровольського, котрий обняв загальну владу.
Ще за тиждень прибув з Черкас повний батальйон офіцерів з командиром полковником Кібальчичем. Всі одіті і обуті в новеньку англійську одіж і обув. Ще за два дні з'явився ескадрон кінноти під командою корнета Варварського, шабель 50–60. Між ними — кілька кавказців. Коли не можна сказать нічого недоброго про батальйон Кібальчича, кіннотчики Варварського вели себе як розбишаки. В білий день зачіпали жидів, били, а вночіі почали вриваться до мешкань і граби ть.
Раз, коли я з сотнею йшов до міста, Варварський з своїми розбишаками їхав проти. Раптом кіннотчики вихватили шаблі і кинулись на нас.
Скомандував своїм: "На багнети, до бою!" Вихватив маузер і став спереду, готовий застрелить Варварського. Кіннота спинилась за два кроки од нас.
"Давай дорогу!" — кричить Варварський.
"Шаблі сховать і назад! Бо стріляю!" — крикнув і я, піднісши пістоль.
Кіннотчики подались трохи назад, спереду висунулось восьмеро моїх, заклацали замки, без команди зарядили гвинтівки.
"Ну обождіте, посчітаємся!" — крикнув Варварський і повернув назад. Сотня була розлючена, готова до бою.
В такім стані стали ми коло штабу Кібальчича. На мою скаргу на провокацію Варварського та поведінку його розбишак Кібальчич чемно, спокійно сказав: "У Варварського — всякая сволочь, сам он тоже ведьот себя визивающе. До него деберусь, хоть імєєт он протекцію в Черкасах".
Потім, міняючи тему, так само спокійно, але з великою повагою додав: "В виду ізмєнівшихся отношеній, ваша рота должна немедленно переменіть погони на наші і вліться в мой баталіон. Это распоряжение властей, іначе і бить не может".
З тим попрощались. Сотня вернулась в казарми. Казав всім ждать мого повороту, розказав про вимогу Кібальчича. Тим часом розібрать запас патронів, харчів, кожі та потрібні дома речі. Сьогодні сотня перестає існувать.
Хто не має, де подітись, може робить з собою, що совість підкаже. З тим пішов на обід. Рішив перебратись на Копані. Реч!і мої були більше у Федорових, чумарка, частина білизни, штани, черевики, документи, пам'яткові фотографії. В глиняній схованці без відома Л. С. - п'ять новеньких гвинтівок та 900 набоїв в цинкових коробках. У Мальцевих — чемодан, плащ та трохи білизни, на вішалці — нове убрання. В кімнаті з Мальцевим застав незнайомого офіцера в формі корнета. Старанно убраний в кавалерійський мундир. Сині штани з серебряним лампасом, гусарські чоботи з кокардами, прилизаний, невеликі підстрижені англійські вусики, чисто вибритий. Типовий особистий ад'ютант важного генерала в високім штабі. На вигляд — коло 30 літ.
Уклонився незнайомому, той розвалився на канапі, одповів недбалим кивком, мовчки дививсь на мене прищуреними очима, насмішливо-викликаючо.
Типік! Видно, мамин синок, дійсно терся десь при штабі. Бойовий офіцер так себе не веде.
Допровадивши себе до порядку, приготовив чемоданчик, вийшов до столу, де ставився обід. Мальцева хотіла нас познайомить, а корнет недбало кивнув: "Ми знайомі". Глянув на нього здивований. Ніяк не пригадаю. Зайнятий своїми мислями, перестав звертать увагу на надутого дурня. Хотів ще вернутись в казарми, де з ким попрощатись, побалакать, порадиться.