З далеких сторін, здеморалізовані запутаним ненормальним часом. Покарать треба, і то — міцно, маємо право. Забирать життя — не маєм, бо повернуть не можем. Може, не всі, а декотрі покаються і зрозуміють свою вину і ще виростуть на порядних людей. Лишнього гріха не треба брать на душу.
Постанову змінено.
Всі підсудні дістали по 25 міцних київ на голий зад. Напівроздітих, босих пущено їх на всі чотири сторони. Що далі з ними було, невідомо, тільки жінки, завше милосердні і чулі на людське нещастя, тикали в руки покараним кусок хліба, сала та навіть щось на плечі.
Вози з награбованим поїхали в Пекарі. Зброю забрано до самооборони, канівчанам припало 5 револьверів, 4 пари добрих черевиків. В таємниці привезено до лісу в Копанях кулемет.
Решту одежі, обуві, коні і вози поділено згідно між Хмелевою та Прохорівкою. Більше в тих сторонах і дальше на схід каратеді і грабіжники не показувались.
Справа наскоку в Хмелевій в людських поголосах набрала далеко збільшеної форми. Говорилось про великий партизанський відділ, що бороне села коло Канева. Все це ніби в таємниці, люди, проте, знали де шукать зв'язку і помочі. Через Хмелеву та Прохорівку. Після подібної операції в Селищах зв'язок поширився. Ніхто докладно не знав більшості канівчан, зв'язаних в спільній справі. При потребі дорога порозуміння находилась.
Були ще випади на дальші одлеглості — 8-12 км. В умовлене місто приїжджали вози, забирали 10–12 людей, кулемет і привозили в призначене місто. Завше був хтось з сотні, кого я знав. Завше виходилось без страт.
Трапилась і невдача в Ржищеві. Там була ведика цукровня з поважним запасом цукру, котрим платилось за працю робітникам і службовцям. Тут з'явилось коло 80 возів. Стероризували варту та почали розбивать магазини. Не військо, та мають зброю і навіть кулемет.
Кінний посланець вискочив незамітно та погнав в Канів за поміччю. Місцева влада одмовила в помочі, мала мало сили.
Якимсь способом трапив до нас і пообіщав 20 мішків цукру за поміч. Вози з Ржищева та Селища — недалеко мосту, щоб скоро підвезти. Охочих цим разом зібралось з 25 чоловік, взяли і кулемет. За півтори години були ми близько міста.
Посланець удавсь до цукровні попередить працівників, щоб по можливості дали поміч.
Коли наша група була не дальше півкілометра, як попали під густий огонь спереду і збоку. Вози утекли назад, двох наших ранено, на щастя, легко. Прийшлось одскочить, дякуючи темноті, без дальших страт.
Ранених перев'язано і одіслано до Селища з більшою частиною групи. Решта, 10 чоловік, найбільш бойових, зостались. Коло півночі обійшли обережно цукровню од Дніпра, чулись крики, коней, рух возів. Ми підійшли до огородження і пустили кілька коротких черг з ручного кулемета та по 5 стрілів з гвинтівок. Почулись крик, лайка, тупотіння, тріск возів.
На пострах — ще по 5 стрілів, галас зменшився і скоро затих. Грабіжники втекли. Чи мали страти — невідомо. До нас, утікаючи, не стріляли. Був це напад якогось невеликого ватажка, що чинив так напади не тільки на цукровні, а і на зaможніші хутори. Магазини одбивали довго, бо з ключами кладовщик укривсь. Потім один другому мішали, приблизно вивезли тілько 250–300 пудів.
Нам 20 мішків доставлено в ліс. 10 приховано, а 10 поділено на всіх, хто був під Ржищевом, порівно. Ранені дістали по 8 кг більше.
Цим властиво кінчились випади з поміччю селам.
Мали ми свої коні і вози, тяжкий і ручний кулемети. Були запаси цукру, сала, солі. Мались також в запасі гвинтівки, патрони, з десяток ручних гранат.
Кібальчича з батальйоном в Каневі не було, на його місто приїхав полковник Тимошенко, Генерального штабу, людина розумна і інтелігентна, літ коло 40. Дуже пристойний з виду.
Канівчанам він подобався вже тим, іцо притиснув Варварського, склав візити місцевим вибітнішим громадянам.
Вечорами бував у моїх знайомих. Удалось йому організувать невелику канівську роту.
Припадком прийшлось з ним спіткатись у полк. Добровольського. Разом було шість осіб, між ними пор. М. Ц., котрий після ліквідації моєї сотні перейшов тоді до Кібальчича.
Тимошенко одверто, не криючись, говорив про військові та політичні справи того часу. Людиною був поступовою.
На всіх фронтах положення критичне, а навіть катастрофальне. Мобілізовані масово розбігаються. Кубанці і донці дезертирують деколи цілими полками. Щораз збільшується повстання по Україні. І цього треба було ждать.
"Карта наших удач одвернулась од нас в Києві. Наше командування, вмісто порозуміння з українським командуванням, втратило можливість скористання з поважної сили, втратило симпатію, прихильність і піддержку населення.