"Як же я радий! У нас навіть старий заплакав! Весь Канів тебе поховав… а ти живеш!"
Далі Андрій завертівсь якось, став прощатись та просив його трохи одпровадить. Виявилось безпомилково, що мене вислідив і видав племінник Стокоза.
Андрій прийшов до Сашка порадиться, що з тим негідником зробить. Моя присутність живого та здорового ошоломила Андрія, не вірив очам. Тепер і мене питався, як покарать провокатора.
Знав я цього 22-23-літнього здорового хлопця. Не раз балакав, навіть за столом сидів. Був здержаний в розмові, уваги вставляв до речі. Не дуже водився з дівчатами. Я уважав його поважним.
Умовились на тім, що коли що робить, то з великою обережністю, і то тільки тоді, коли безперечність підозріння буде мати доказ. Андрій підтвердив це (не. — Ред.) як підозріння, а факт.
Кара, властиво, постановлена, йдеться, де Олька взять, як взять, щоб ніхто не знав і не бачив.
Я, властиво, дивився на цю справу трохи інакше.
По-перше, про те, що я урятувався, ніхто не винен знать. Коли згинув з приводу провокації Федя, то нехай вже ця смерть буде офірою. Чи варто щось робить з Ольком? До того, він неслабий, певно, має в кишені пістоль. Чи варто рискувать?
"Не тільки варто, а обов'язково. Що ти живеш, це могло статись раз. Сьогодні видав тебе, завтра видасть другого, післязавтрього — ще когось. А знає нас всіх. Провокатора треба знищить, щоб другому не захотілось піти його дорогою".
Андрій це сказав твердо і в певній мірі мав рацію. Розійшлись на тім, що Сашко перекаже мою думку після спільної поради. Сашко — військовий фершал. Скінчив в Києві спеціальну школу. Маїв право писать рецепти на ліки, знавсь на діянні різних ліків на організм людини. Мав в майбутнім здобуть звання лікаря. Мав різні медицинські книги. Дещо і я скористався з його пояснень про хвороби та їх лікування.
Мав дома деякі ліки та лікарські! приладдя. Між іншим, мав легку руку до рвання зубів та пеньків. Обмовляючи порушене питання про Олька, Сашко прийшов до думки: коли брать, то треба брать непритомного.
На цім постановлено, продумано і виконано в цілковитій таємниці. Олек мав дівчину, до неї ходив, любив випит)ь. Підіслана своя дівчина непомітно всипала до якоїсь чергової чарки даний Сашком порошок. То Олька ошоломило, зробився з виду ніби міцно п'яний. Коли вийшов надвір, майже непритомний, провітриться, взяли його під руки, як п'яного, переодіті, витягли з кишені КОЛьта і повели з собою. Троє тих, що вели, мали причеплені бороди, підмазані очі і брови сажею.
Непритомним він опинився над Дніпром, там, де мене принесла вода. Тут дано йому понюхать нашатирного спирту. Під дулами пістолів зміненим голосом Олькові освідчено, що має буть застрелений за смерть мою і Феді. Той с тав на коліна, обіщав покаяться, просив прощення.
"Хочеш жить, рятуйсь сам. Роздівайсь і пливи на другий бік. Переплииеи врятуєшся — живи, а з Канева — вон".
Що сталось — малосподіване. Олько переплив, хлопець був сильний. Вирятувавсь, хворів, а потім десь виїхав. Я навіть був радий, його смерті не хотів.
Зимовий похід
Жив тепер у Ярмолів як близький родич. Разом провели ми Різдвяні свята та Новий рік. Панував спокій, не було арештів, люди зачинали призвичаюваться до нових умов. Молодіж збиралась на співи, музику і танці. Я твердо рішив діждаться весни, щоб з весняною водою їхать човном в свої краї. Мав запас сала, цукру на 3–4 місяці. Хліба та іншого був час придбать. Зрештою, Журавльови пообіцяли кілька пляшок олії з соняшників і конопляного насіння. Ярмоли — хліба та крупи, вітчини та ковбаси, Федорови — сушених слив та вишень. Перемет робився, вудки в справності.
В ці сім'ї навідувався не раз вечорами без великої обави, зберігаючи обережність.
В початку лютого засидівсь я у Насті і Гаші Федорових. Радили вони у їх переночувать, бо в місті заворушення. Гаша вернулась перед моїм приходом і бачила, як по вулиці ходять патрулі, а коло военкомату зібралось з двадцять солдатів. Людям казано не ходить по вулицях, сидіть дома.
Думав, краще було б податись до Журавльових, тут пройти можна незамітно, а вертатись на Копані, переходячи дорогу на Степанці, можна напіткать патруль.
Так сидимо, балакаєм, коли входе Лука Семенович: "В місті чути стрілянину. Не виходьте та вікна завісьте".