Коли вийшов останній віз, я пішов до обозу. На дорозі за селом, може, 100 м застряв віз з кулеметом, що становив охорону обозу. Хорунжий Петро Отрішко, козак-кулеметчик та візник щось робили з колесом.
Бій припинився. З правого боку почали висипаться чорношличники, вискочив з гарматами Черніцин і повною риссю минув віз. Лівою стороною через річку спішно перебирались піші. Значить, невдача.
Нарешті можна "їхать дальше, віз поправлено. Отрішко приліг за кулеметом.
Саме в цім моменті кінна колонна в сірих шапках почала вилітать з села вулицею, неслась прямо на віз. Візник зскочив з возу, впав на землю.
"Петре, стріляй!"
З одлеглості 50–60 кроків застрочив кулемет. Полетіли люди, почали падать коні, чоло колони склубилось, а коли кінчилась стрічка, атакуюча переможна кіннота понеслась назад. Дяченко в тім часі з частиною своїх уже йшов до контратаки. На тім бій кінчився.
Чорні зникли в лісі, віз Отрішка рушив за ними. Присівши на віз, обняв його, блідого, але спокійного після пережитої хвилі.
Була вже обідня пора, коли під самим лісом знову колесо злетіло з воза. Забарилося з півгодини з цим, а потім в лісі ми нікого не найшли: ні обозу, ні чорношличників. Глибокої ночі найшли своїх. Настрій сумний, страти значні, тяжкі. Убито Халаїма, курінного республіканців. Згинув невідомо коли командир кармелюків Троцький.
Ранено к-ра наливайківців Зільницького з перебиттям кості вище коліна. Убито або полонено коло 30 козаків та старшин. Винесено і виведено понад 40 ранених.
Чорношличники мали двох ранених, а в бою помочі не дали. Вони прямо втекли! Якби не Отрішко, могла наступить катастрофа для піхоти і обозу, бо Дяченко, певно, не прийняв би кінної атаки.
В моїх очах багато стратив він і його полк. Не виконали обов'язку виручки в скрутну хвилю. Бій забрав амуніцію.
Осталось по 3–5 патронів на рушницю, ІУг стрічки на кулемет. Невідомо, що з Алмазовим, Литвиненком, де Гулий?
Спали не роздягаючись, коням попущено попруги, охорона посилена. Шкода було згинувших товаришів, тяжко ранених, а між ними — Зільницького. Взагалі, положення катастрофальне.
Рано приїхав Гулий з Алмазовим. Був посланець од Литвиненка. Гулий вернувся з наради у Павленка. Алмазов чув бій, був недалеко, 7–8 км. Ішов уже на поміч, коли його роз'їзд ствердив нашу поразку. Литвиненко вислав розвідку в сторону гарматного огню, був готовий до бою, але ситуація застала його досить далеко, поміч не поспіла б.
Ідем на Голту більше скуплено. Недалеко жила сім'я Халаїма. Республіканці винесли з бою тіло свого курінного. Тепер передано воно матері та сестрі. Хто і як похоронить Троцького?
Ex, Ігор! Славний ти був товариш! В бою хоробрий спокійною мужністю, любив вихилить чарчину в компанії, од 1914 року оминали тебе ворожі кулі, не дався шаблям, а от де прийшлось склаісти голову. По двоє-троє прибуло десяток козаків з загинувших. Хтось бачив Троцького з розрубаною головою. Добре хоть те, що згинув Ігор козацькою смертю од шаблі, а не од припадкової кулі.
На третю ніч після Піщанської поразки, коли минуло пригноблення, зібралось нас за вечерею п'ятеро: Дубовий, Савосько, Герасимов, прибувший Лощенко і я. До горілки ніхто не був охочий, а саме хтось з селян приніс сулію перваку з мелясу, миску огірків, здоровенну ковбасу. Хазяїн поставив чарки та хліб, а господиня — товченої картоплі з шкварками та миску оладок. Чарок було шість, може, зайде Євтушенко, він чарку любе. От і Ігор був великим мовчальником, а ще більшим любителем доброї чарки. Каганець блимає, в хаті темнувато.
Входить селянин в чорній свиті, з бородою, в високій смушевій шапці, з ціпком в руці. Підходе до столу, бере чарку ту шосту, вихилив мовчки, "щоб дома не журились!" Поволі повернувся, зняв шапку, не хапаючись, стягає свиту. Ігор!
"Звідкіль взявся, як нас найшов?"
Троцький по-своєму мовчки з каждикі привітався, вихилив ще чарку, не хапаючись, закусив і тоді почав розказувать.
Його оглушила і контузила граната. Очунявся, коли стемніло.
До села доліз з трудом, найшов палицю і, підпираючись, пішов до тієї хати, де ночував. Вулицею ходили і їздили кіннотчики, на нього уваги не звертали, може, з уваги на темноту, свиту та довгу бороду. В хаті його пізнали, помогли роздітись, поклали в постелю, підгодували, не забуваючи про чарчину. (Ти, Ігор, вип'єш і помираючи!)
Другого дня червоні ховали своїх заритих, мали їх багато, а між ними — командира кінного полку. Великі страти понесли од кулемета, коли збитою колоною вискакували з села за утікаючими. (Отрішко!) Селяне звезли наших убитих на кладовище і поховали з попом, діставши дозвіл. В червоній кінноті видно добру дисципліну, про що свідчить відношення до селян, котрі не нарікали на грабунок та самоволю. Кіннотчики мають добрі коні, зброю та достатньо убрані. Атакували нас полк піхоти коло 1000 багнетів, 300 шабель кінноти при 4-х гарматах і коло 20 кулеметах. Випадає — 3:1. Троцький над збірною могилою промовив прощальне слово, а селяни поставили хрести на обох могилах.