Страти червоних майже вдвоє були більші. Після похорон кіннота покинула село. Господар хати підвіз Троцького і ще двох козаків, що ховались, до другого села, а далі йшли, розпитуючись по слідах. Чує себе Ігор непогано, болить бік та нога. Коли кінчали вечерю, прийшов лікар. Бік був синій, нога напухла. Контузія поважна, треба полежать на возі 7-10 днів.
На другий день зближаємось до Голти, що лежить на правому березі Бугу. Тут вливається р. Синюха — "Синя Вода".
По обох берегах Синюхи розкинулись Богопіль та Ольвіопіль. Тепер ці три містечка звуться Первомайськ. Тут схрещуються в Голті дві залізниці, творячи важний вузол. Місто не мало більшого гарнізону. Наш полк, атакуючи переправи через Буг і Синюху, не поніс страт, не добув і амуніції, хіба щось з тисячу патронів взяли наливайківці, котрими тепер командував Клим Андрущенко. Республіканців перейняв Василь Корніїв. Всі групи вийшли в простори херсонських степів. Надходила весна 1920 року. Повіяли теплі південні вітри. Хворі та ранені почали швидко приходить до здоров'я, до чого в немалій мірі причинився здобутий в Первомайську запас ліків. Зільницького одвезено додому. Коло Новоукраїнки сфорсовано залізницю. Села розкинуто рідше, земля вкрита свіжою травою, ранніми квітами. Далеко од фронту немає поважніших противних сил, легше дихається, певніше почувається. В багатших селах легше набути добрі харчі. По- старому немає білизни, докучають воші, головне, немає патронів. Великодні свята спотикаємо в бідних хуторах, загублених в широкій степовій балці. Господині та кухарі постарались. Паски удались хороші, мальовані яєчка, жарені поросята, ковбаси та, розуміється, і горілка. Люди раді, що наш панотець посвятив свячене, що треба було везти 15 км до Долинської, великої станції.
Тут спіткала мене немила пригода.
Розговівшись як належить, вийшов я з хати надвір, захотілось погрітись на сонечку, котре припікало щодень міцніше. Побачивши величезну скирту соломи, а при ній драбину, виліз нагору, зробив кубелко та положився в своїй шкіряній куртці.
Згадав рідних, замислився та несподівано заснув. Правда, за столом випив пару чарок міцної горілки. Почало сниться, що надходе хмара, починає гриміть щораз ближче. Ударило близько і збудило.
Сонце світить, небо чисте, а тут близько знову загриміло знайомо. Підняв голову — ой! Стовп чорного диму розходиться перед хатами. З сходу помалу надвигається велика лава піхоти, досить далеко, не ближче кілометра. Швидко спускаюсь, біжу до хати. Господарі перелякані: "Де ви були? Вас шукали, потім одійшли". — "Куди пішли?" — "Отією балкою, шляхом". — "Давно?" — "Хіба з чотири години!" Ой, довго ж я спав. Щось господиня всунула до кишені куртки. Попрощавшись, погнав балкою з слідами колес. Містами по боках росли кущі тернини, грушок, шовковиць, уже в листях і квітах. Можна сховатись од біди. При поясі — наган та невеликий кинджал. Вирізав добрий ціпок та з дві години маширував прискореним ходом. Навкруги тихо, спокійно. Невідомо, коли згубив дорогу. Степ підсох, твердий, колеса сліду не лишають. Піднявсь на гору, глянув — ніякої оселі і руху.
Знов пішов балкою. Вечоріло, коли вийшов на хутір. Гарний садочок, повний білих, рожевих та жовтих квітів на деревах. Тут присів одпочить. Дістав з кишені пакуночок — кусок білої паляниці та ковбаси. Спасибі господині, пригодилось. Дуже захотілось пить, та треба було і розпитатись.
Іду до хати, а тут вискочили собаки. З хати вийшов хазяїн, придивляється.
"Христос Воскрес!"
"Воістино Воскрес!.."
"Винесіть води".
"Заходьте до хати".
Чистенько, святочно, гарні квіти в горнятках. Господарі — літ по 30–35, двоє дівчаток 12–15 літ, наймит літ 17 чи родич, поглядають тривожно. Питаюсь, чи давно проходило військо? Глянули одно на другого: тут ніхто не проходив.
"Чи з балки є дорога на праву сторону?"
"А звідкіль ви ідете і куди прямуєте?" — називаю хутори.
"Коли вам треба на гостинець, то треба було повернуть вправо давно, верстов вісім".
"А гостинець куди веде?"